Обивателі тридцятих років у романі М. А. Булгакова “Майстер і Маргарита”
В 1921 році у вірші “Про дряни” В. В. Маяковський писав про сучасну йому дійсності: Утихомирилися бури революційних лон. Затягнула тванню радянська мішанина. І вилізло Через спину РСФСР Мурло Міщанина. На початку двадцятих років на сцені театру життя знову з’явився знайомий персонаж – обиватель. В XIX столітті про нього писали Н. В. Гоголь, Ф. М. Достоєвський і Г. И. Успенський
На рубежі сторіч він приковував пильну увагу А. П. Чехова й И. А. Буніна, А. И. Куприна й В. Г. Короленко, Л. Н. Андрєєва й М. Горького. У роки революції й Громадянської
З російського обивателя він перетворився в обивателя радянського. Із всіх неосяжних російських нив, З першого дня радянського народження Стеклися вони, Нашвидку оперенья перемінивши, И засівши в усі установи. Проникнув обиватель і в “одну з найбільших московських
Московські сторінки роману присвячені життя творчої інтелігенції. Це літератори (Берліоз, Бездомний, Рюхин), театральна адміністрація (Лиходіїв, Римський, Ва-ренуха). Однак з’ясовується, що перед нами люди, “живучими тільки дрібними особистими інтересами”. Вони нічим не відрізняються від публіки вар’єте, від Никанора Івановича Босого, від буфетника Сокова.
“Люди як люди”, – говорить про москвичів Воланд. Який зміст вкладає він у цю фразу? Я думаю, той, котрий і повинен вкладати Сатана
Для Воланда люди – грішники. Вони слабкі й не можуть устояти перед мирськими спокусами. Поява Воланда в Москві тридцятих років не випадково. Роман починається з розмови про віру, і Берліоз із гордістю заявляє, що й він, і Бездомний – атеїсти
У місті, де правлять безбожники, що засіли у всіх установах, панує гріх. Якщо в душі немає Бога, його місце займає диявол. Мені здається, новаторство Булгакова саме в тім і полягає, що він уперше в російській літературі зрівняв поняття “обиватель” і “грішник”.
Втім, раніше це зробила радянська дійсність. Перечитавши знамениті десять заповідей, ми легко переконалися в тім, що булгаковські москвичі винні в порушенні доброї половини з них. Семплеяров – перелюбник. Лиходіїв – п’яниця, ведучий розпусний спосіб життя, Латунский – брехун. А обжерливість!
Чим славиться Будинок письменників? Рестораном, так ще таким, котрий іменують “Грибоєдовим”. Прізвище російського письменника знаходить у такому контексті гротескний зміст
Мимоволі пригадується візник, що супроводжував тіло вбитого в Тифлисе Грибоєдова. На питання А. С. Пушкіна, кого везете, він відповів: “Грибоеда!” Літератори булгаковської Москви в буквальному значенні “грибоеды”.
Вони бездарні, для них Література лише засіб створення власного благополуччя. Серед завсідників Грибоєдова немає письменників. Письменник у романі тільки один
Це Майстер. Але він, як і Ф. М. Достоєвський, не має ніякого письменницького посвідчення. Про талант Майстра говорить рукопис роману про Понтія Пілаті, подвергшаяся жорстокій критиці з боку обивателів, що пригріла містечка в різних літературних організаціях. Щоб оголити перед читачем обивательську сутність “творчої інтелігенції”, М. А. Булгаков і кличе на допомогу Воланда і його свиту. Воланду нема чого й когось боятися, у нього немає користі вірити в міражі, він прийшов відновити справедливість, зробити викриття, назвати речі своїми іменами
Ну, наприклад, сказати про “осетрину другої свіжості” що вона тухла. Воланд показує обивателям їх самих, і деякі, у кому ще не вмерла душу, жахнувшись своїм гріхам, встають на шлях переродження. Так бездарний поет-атеїст Іван Бездомний наприкінці роману з’являється перед нами співробітником Інституту історії й філософії професором Іваном Миколайовичем Поныревым.
А от поет Рюхин не зміг піти далі скороминущого каяття, що обернулося в підсумку озлобленням і впевненістю в тім, що “виправити в його житті нічого більше не можна, а можна тільки забути”. Особливе місце займають у московському сюжеті роману Майстер і Маргарита. Формально з погляду соціальної ієрархії і їх можна назвати обивателями. Але в булгаковському змісті цього слова вони такими не є
Хоча й Майстри, і його кохану не можна назвати безгрішними, вони, на відміну від самовдоволених і впевнених у собі берлиозов, переборюючи власні людські слабості, прагнуть до любові, добру й красі. Майстер пише роман про Понтія Пілаті, але при цьому не є членом ні однієї письменницької організації, його ніколи б не пустили в “Грибоєдов”, так йому й нема чого там робити. Майстер мріє про спокій і самоту, і наприкінці булгаковського роману його мрія збувається саме тому, що все своє життя ця талановита людина прагнула до неї. Мабуть, талант і є тим критерієм, що не дозволяє прилічити Майстра до юрби обивателів. Обиватель бездарний, а талант і бездарність за всіх часів ворогували між собою. М. А. Булгаков високо цінував геній А. С. Пушкіна, і в його трактуванні Теми “геній і лиходійство” чуються відгомони “Моцарта й Сальери”.
Але бездарність обивателя виражається не тільки у відсутності творчого дарунка (Рюхин, Бездомний), але й у нездатності любити. Люблячих у романі тільки двоє. Це всі ті ж Майстер і Маргарита
Ця жінка, по вираженню М. А. Булгакова, “все життя чекала Майстра” і, дочекавшись, подарувала йому таку любов, який читачі роману можуть тільки позаздрити. Нема чого й говорити про те, що люди, зіпсовані “квартирним питанням”, не здатні на такі почуття. Обивательська тема хвилювала М. А. Булгакова задовго до написання “Майстра й Маргарити”. Судячи з “Записок на манжетах”, він, на відміну від Маяковського, уже на початку двадцятих років зрозумів, що обивательщина для нового ладу – явище не тимчасове, тому що не може бути тільки спадщиною проклятого минулого
Письменник був упевнений, що обивателі, зайнявши керівні пости, стануть керувати життям країни, і тоді від їхньої аморальності будуть залежати долі справжніх людей, таких, як Майстер. Продовжуючи традиції російської літератури XIX століття, М. А. Булгаков навіть у самі важкі часи відстоював правду, красу, добро. Він був і залишиться Майстром росіянці літератури
(2 votes, average: 5.00 out of 5)