Новий Дантон?
СТЕНДАЛЬ (Анрі Марі Бейль) (1783-1842)
ДОЛЯ ЖУЛЬЄНА СОРЕЛЯ І ФОРМУВАННЯ ЙОГО ХАРАКТЕРУ
Новий Дантон?
У романі представлена яскрава палітра філософських і політичних ідей, які хвилювали європейців у першій половині XIX ст. Жульєн Сорель має не лише знання, а й особисте розуміння цих концепцій. Він на власній долі відчув важливість ідей просвітників. Особливо його, людину з “благородним серцем і малими статками” (назва розділу роману “Червоне і чорне”), мало б дратувати те, що гасла “свободи, рівності й братерства” були лише
Це вже пропозиції до удосконалення, “технології реалізації” ідей просвітників, які свого часу стали підгрунтям революції 1789 р. Потрібно зазначити, що аристократи чудово розуміють, що, якби почалася нова революція, поміж таких людей, як Жульєн Сорель, неодмінно знайшлися б нові наполеони, робесп’єри і дантони, які б залюбки послали на гільйотину зарозумілих аристократів: провінційних, як де Реналь і Вально, і столичних, як де Ла-Молі й завсідники їхнього дому. Саме тому граф Норбер і попереджає сестру: “Стережіться цього юнака з його діяльною вдачею! Якщо знову почнеться революція, він усіх нас пошле на гільйотину”. Адже тоді аристократи, які вже пережили революцію та еміграцію, чудово знали, що іноді “приходить час, коли теорії перетворюються на залпи рушниць або гільйотини” (О. де Бальзак). У XIX ст. виникли ідеї, які виправдовували злочин і навіть убивство заради “світлих ідеалів”, репресії проти меншості задля “щастя” більшості. Згодом ці теорії геніально розвінчає російський письменник Ф. Достоєвський у романі “Злочин і кара”. Проте Стендаль відчув ці умонастрої вже на початку століття. Так, ця проблема є філософською канвою дискусії Жульєна Сореля з графом, який не погодився пожертвувати невинними людьми й віддати повстанцям казну і тому був змушений емігрувати:”- Візьміть до уваги, – провадив граф Альтаміра, – що революція, яку я очолював, не вдалася лише через те, що я не згодився відтяти голови трьом людям і роздати нашим прибічникам сім чи вісім мільйонів з каси, ключ від якої був у моїх руках… – Ну, знаєте, – сказав Жульєн, – мета виправдовує засоби; якби я був не такою незначною пилинкою, а мав хоч яку-небудь владу, я б наказав повісити трьох, щоб урятувати життя чотирьом. – В очах його спалахнув вогонь рішучості і зневаги до нікчемного людського суду”. Дійсно, брат Матильди де Ла-Моль мав рацію – такі як Сорель могли стати фанатиками революції, а можливо, навіть катами. Недаремно під час однієї з таких розмов “Матильді стало страшно, вона не могла витримати його погляду і відступила на два кроки”. Суть проблеми він відчуває добре й головне запитання формулює чітко: “Чи повинна людина, що хоче знищити невігластво й злочини на землі, пронестись по землі, як буря, змітаючи наосліп усе на своєму шляху?”
Отже, як бачимо, щастя й успіх до Жульєна Сореля не приходять самі. І зовсім не лицемірству, яке він плекав у собі з дитинства, зобов’язаний цей “пасинок доби” своїм кар’єрним зростанням. Плебей-провінціал досяг висот у жорстко регламентованому кастовому французькому суспільстві доби Реставрації насамперед завдяки постійній і наполегливій роботі над собою.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)