Новела Г. Косинки “Мати”: психологізм художньої деталі
Григорій Косинка (теперішнє прізвище – Григорій Стрілець) – видатний новеліст 20-х років. Його новелістичні дебюти в 1920-1922 р. привертали увагу як письменників, так і літературознавців. Основоположник цього жанру В. Стефаник назве його своїм сином. Відповідно світорозумінню й світовідчуванню, Косинка не став слухняним ілюстратором вигаданих владою й критикою перемог революційних ідей у післяжовтневій Україні
Він реально відтворював події, ставився до правлячої ідеології з позицій народної історії й кожну ідею “виводив” з душі
Як наслідок, через відчуття й думки окремої людини рельефнее в новелах Г. Косинки проявлялася доля народу й краю, точніше зображувався шлях людства до істини. Новела “Мати” у цьому плані унікальна й неповторна. У центрі
Багато смертей, але те чужі люди, яких юнак сприймає як ворогів матері. У нього з’являється думка вбити когось тому, що це заважає врятувати мати. У центрі уваги письменника-новеліста – діалектика душі людини, що не перейнявся більшовицькою ідеєю. Для Андрія мати – це найдорожче, це його власний біль. Такому сприйняттю великою мірою сприяють оповідання від першої особи, внутрішні монологи. Настрій юнака заглиблюється динамічними пейзажами як засобами психологічної характеристики
У лаконічних пейзажних картинах об’єднані слуховие й зорові образи: Андрій все бачить і чує. При чому, зауважує те, чого здавалося б, за даних обставин можна й не помітити: “… паляниця із крупинкою солі…”, “… вікна більші й малі”… Дієвість пейзажу, його активна роль досягається, насамперед, використанням фарб. Кілька разів апокалипсичность зображуваного автор подає через нагнітання двох квітів: “…чорне сонце проткнуте багряними-червоними стрілами…”. Яскравим психологічним мовностилістичним засобом у новелі є епітети, метафори, порівняння, персоніфікація, нагромадження дієслів
Епітети використані в описі зовнішності матері, що символізує материнство, персоніфікує вічний спокій і стабільність. Для характеристики поляків – їхньої шинелі мають житні кольори. Внутрішній стан Андрія передано персоніфікованою метафорою “…за селом стогне під копитами земля”. Пейзажний живопис і психологічний аналіз тісно зв’язані між собою й сприяють глибокому розкриттю образа одного з головних героїв, моральний ідеал якого – у складному, суперечливому світі зберегти сім’ю. Важливу роль у новелі зіграє внутрішній монолог, що автор будує за допомогою риторичних питань, окликів, які тривожать душу читача: “Хіба можна було сказати цьому таємному собаці про смерті моєї матері? Хіба можна?”, “Чому моя мати так стисла щільно губи, як і мертвий солдат?”. Одним із психологічних засобів є діалог
Він рухає сюжет новели, наближає бойові дії, які є тлом для найголовнішого для Андрія – тривоги за життя матері, до розуміння головної ідеї новели. Використовуючи прості синтаксичні структури, автор досягає лаконічності оповідання. Майстерність Г. Косинки полягає в тім, що він на прикладі однієї сім’ї розповів про трагічне життя українського селянства й дійшов висновку: тривалі щиросердечні надлами знаходять свій прояв у винятково напружені подіях