“Німого в лісі нічого немає” за драмою Л. Українки “Лісова пісня”
Люди зобов’язані пам’ятати, що природа – це не тільки дім, в якому ми живемо, це те, що живе поряд з нами, може, і не схожим на наше, але повноцінним життям. Видатна українська поетеса Л. Українка дуже добре розуміла цю істину, тому перед її очима живими картинами поставали лугові тумани, глибокі прозорі води, лісові хащі, чудові місячні ночі, які втілилися у надзвичайно чудовому творі – драмі-феєрії “Лісова пісня”. Цей твір викликав зачарування і подив сучасників письменниці, він чарує та хвилює і зараз. Особливо яскраво в “Лісовій
“Ой, ті люди
З-під стріх солом’яних!
Я їх не зношу!”
Не менш вороже відносяться до людей і інші лісові мешканці, адже дуже рідко від людини вони отримують допомогу. Все більше – це знищення і руйнування. Тому Л. Українка намагається нагадати людям, що треба обережно ставитися до усього живого, що нас оточує. Так і будується у драмі
Головна героїня драми Мавка, хоча і була лісовою дівчиною, після зустрічі з Лукашем сприймається як справжня людина. Її теж розбудила музика Лукаша, саме музика вразила її чутливу душу. Відчуваючи незвичайну красу і щирість мелодії, Мавка каже: “Весна ще так ніколи не співала”. Але то співала не весна, то грав на сопілці звичайний сільський хлопець з багатою душею.
Л. Українка стверджує, що сила і мудрість людей – в їх єднанні з природою. У драмі природа втілена в образі Мавки. Лісова красуня багато і ненав’язливо допомагала селянам. Вона підказувала, коли орати землю, коли краще сіяти, яке дерево використати для тієї чи іншої потреби. Навіть коли дівчина жила у Лукаша, вона вміла працювати, майже не втручаючись у природу, вміла творити “красиве і корисне”. І це не дивно, адже Мавка – часточка землі, її животворящого духу. Саме такою вона і уходить з людського світу, причому не таїть на людей зла:
“Я обізвуся до них
Шелестом тихим вербової гілки,
Голосом ніжним тонкої сопілки,
Смутними росами з вітів моїх”.
Символами краси рідної української землі у творі постають сопілка і верба. Образ верби проходить через всю драму. Верба забирала в своє лоно Мавку на зиму, у вербу Мавка перетворилася після розставання з Лукашем, верба виросла з попелу спаленої вербички-Мавки. Таким же є і образ сопілки, яка розбудила лісову дівчину, яка покликала Мавку до життя і кохання, мелодія якої глибоко краяла душу. Л. Українка впевнена, що саме сопілка будитиме людей від сну, саме краса і мистецтво допоможуть людям зрозуміти природу, адже саме краса і мистецтво вічні і вони завжди будуть викликати у людей добрі почуття і забезпечувати гармонію з природою.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)