НІМА ЮШІДЖ

(1897 – 1960)

НІМА ЮШІДЖ (автонім. Алі Есфендярі – 1897, с. Юш, Іран – 06.01.1960) – перський поет.

Німа Юшідж – найзначніша постать у літературному процесі Ірану XX ст. Він стоїть біля джерел розвитку всіх сучасних шкіл і течій перської поезії. Німа Юшідж – основоположник і творець нового напряму в іранській поезії. Він утвердив новий погляд на дійсність, увів нову систему зображальних засобів і нормативи вільного вірша.

Німа Юшідж (при народженні його назвали Алі) народився в с. Юш, що розташоване в гірській частині Мазендерану.

До 12 років жив серед кочівників, а першим його вчителем був сільський мулла, котрий навчав його Корану та фамоті за листами сільських жителів. Основне виховання та освіту він здобув удома. Батько брав сина з собою в гори, де навчив його їзді верхи та стрільбі з лука. Вдома він займався з ним арифметикою та письмом. Матір читала синові класиків, прищеплюючи йому любов до поезії. У подальшому, коли Н. замешкав у Тегерані, він навчався спочатку в медресе, а потім у французькому колежі Сен Луї. Тут Німа Юшідж опанував європейські мови, багато читав по-французьки. Пізніше він зізнавався, що знайомство з французькою мовою відкрило перед ним новий світ. Перську літературу в колежі викладав відомий поет Незам Вафа, котрий розгледів у юнакові поетичний талант і став його першим наставником. У 1927 p. Німа Юшідж одружився з дочкою відомого журналіста, видавця сатиричного журналу “Суре Есрафіл” Мірзи Джахангір-хана. З 1931 до 1933 р. він викладав перську літературу в середній школі, з 1937 по 1940 р. співробітничав у журналі “Музика”.

Перший значний твір Німа Юшіджа – романтична поема “Вицвіла історія” (“Кессейерангпаріде”, 1921), другий – поема “Легенда” (“Афсане”, 1922), яка зробила його знаменитим. Потім він написав поеми “В’язниця” (“Махбас”, 1923), “Сім’я солдата” (“Ханевадейе сарбаз”, 1926), знамениті вірші “О ніч!” (“Ей шаб”) і “Збирач колючок” (“Харкан”).

З 2-ї пол. 20-х pp. для поета настав важкий період пошуків себе, сенсу життя, який тривав майже до кінця 30-х pp. Німа Юшідж багато мандрував, перебираючись із міста в місто. І лише у 1937 р. він осів у Тегерані як співробітник журналу “Музика”, де вперше після тривалої перерви почав публікувати свої вірші та цикл статей. Вірші Німа Юшіджа межі ЗО-40-х pp. змінили уявлення іранців про поезію. У статтях він виклав своє осмислення естетичних і філософських проблем поезії та мистецтва в цілому, відштовхуючись від досвіду письменників і мислителів Заходу та Сходу. Ці його нотатки склали згодом книгу “Ціна почуттів” (“Арзеше ехсасат”, 1956) – своєрідний перший маніфест, у якому декларувалися погляди основоположника нового руху, зокрема, на перську поезію, на необхідність і способи її оновлення. Німа Юшідж виразив потребу часу у виході перської поезії на світову арену та залучення її до того розмаїття способів самовираження, яке існує в західноєвропейській поезії.

Як вважав Німа Юшідж, канонізована форма перської поезії виявилася гальмом для її подальшого розвитку і заважала сприйняттю й адаптації нових методів художнього самовираження. Творчість Н. Ю. тяжіє до модернізму. На формування особливостей світогляду митця безперечний вплив справила традиційна суфійська філософія, а також його захоплення французькою поезією XIX-XX ст. Звернення до модернізму допомогло Німа Юшіджі подолати традиційні канони.

Уже в початковий період творчості, у 20-х pp., Німа Юшідж наполегливо шукав новий стиль. Його твори цих років поєднують особливості різних художніх систем. “Вицвіла історія” – поема у формі меснаві – відтворює романтичну ситуацію та романтичний характер героя. Юнак приїжджає в місто і, мріючи бути корисним людям. зіштовхується з несправедливістю, нерозумінням і зневагою. Він вирішує піти від людей і усамітнитися в горах. Особливістю цієї поеми став поступовий перехід від символічного плану до реального: мотиви любовної туги, підступності коханої перемежовуються прямими, незавуальованими сентенціями, в яких висловлюється невдоволення соціальним життям. Мова поеми ідіоматична і наближена до розмовної. Наступна романтична поема – “Легенда” – викликала надзвичайно глибокий резонанс у літературних колах. Багато літературознавців Ірану вважають цей твір першою ластівкою “ше’ре ноу” (“нова поезія”). Новаторською перш за все є форма: поема написана п’ятивіршем із різно-римованими чотирма рядками і п’ятим неримованим. “Легенда” – лірична поема про переживання закоханого поета – написана у формі діалогу між ліричним героєм і коханою Афсане. Філософічність за відсутності дидактики та глибокий ліризм надають поемі тієї новизни, яка вирізняє її з-поміж усього створеного раніше в перській літературі.

Образ закоханого поета має багато традиційних романтичних рис – страждання, невдоволеність і розчарування. Він намагається осмислити таємниці буття і сенс свого існування та призначення, який вбачає у невмирущості мистецтва:

Той, хто віддавна ходить у грубому одязі

З шерсті.

Творить безсмертні мелодії.

Закоханий, усе своє життя

В невіданні ходячи в одязі легенди,

Обманює самого себе.

Найбільший вплив на світогляд і творчість поета у 40-х pp. справили сюрреалізм і екзистенціалізм. Із сюрреалістичних прийомів Німа Юшідж широко використовував фрагментарність тексту, ефект несподіваності, відчуженість образів, невідповідність форми твору його змісту. Важливо, що ці прийоми забезпечували найголовніше – плюралізм у змістовому тлумаченні. Цей плюралізм і став однією із найважливіших особливостей “ше’ре ноу” на противагу канонічному тлумаченню сюжету, теми, мотиву, образу.

З часом Німа Юшідж відійшов від формального використання сюрреалістичного письма, все більше схиляючись до філософії та естетики екзистенціалізму. У віршах 40-х pp. (“Мій буджахль” – “Буджахле ман”, “Повернення мандрівця” – “Базгардане тане саргаште”, “Птах печалі” – “Морге гам”, “Моє сяйво” – “Табнаке ман”, “Крук” – “Гораб”, “Місячна квітка” – “Голе махтаб” тощо) поет мовби намацує основні риси ставлення ліричного героя до дійсності, те коло переживань і життєвих ситуацій, у яких відображалися суперечності епохи.

Вірш “Птах печалі” – один із шедеврів “ше’ре ноу”. У ньому найяскравіше втілилися деякі особливості образного ладу і творчого методу поета в цілому, пов’язані з подоланням традиційної поетичної умовності, зверненням до модерністської техніки та створенням “нового бачення”. Основна ідея вірша – проблема “поет і дійсність”, яку Німа Юшідж розглядає крізь призму внутрішнього світу свого ліричного героя:

На цій стіні печалі, наче стовп диму,

Одвічно сидить птах із розпростертими

Крилами.

Іноді голова його здригається, наче в такт

Сумним думкам, що заполонили його.

Його лапи обпечені,

Занурені в попіл.

Він сміятись умів.

Але тепер печаль – його сутність…

Втілена печаль, він щомиті гірко зітхає.

Вдивляється в морок моїх очей,

Саме мене в темряві виглядає на шляху…

У сподіванні ранку розмовлятимемо

Один з одним.

Із золотавого пилу світанку витчемо кокони

Навколо власних тіл.

Я – руками, він – своїм співом

Що-небудь та й створимо.

Сюжет вірша розвивається у двох планах – алегоричному і сповідально-особистісному. В останніх рядках – кульмінація і розв’язка; тут поєднуються обидві теми, відбувається накладання образів ліричного героя і птаха печалі: алегоричний план зливається з особистісним.

40-і pp. вирізняються різноплановістю творчого методу Німа Юшіджа: його модерністські пошуки в поезії врівноважуються романтичною і реалістичною тенденціями. У 2-й пол. 40-х pp. з’являються такі вірші, як, наприклад, “О люди!” (“Ей адамха!”), “Кукуріку”(“Кукаліку”), де чітко прослідковується авторська думка, до мінімуму зведені алогізми й абсурдні образи. Із модерністських шкіл у цей період Німа Юшідж найбільше приваблював екзистенціалізм.

Вірш “Пері” (“Перійян”, 1941) демонструє розвиток романтизму в поезії Німа Юшіджа, який прослідковується протягом усього творчого шляху поета – починаючи з “Легенди” і закінчуючи “Манелі” (це останній значний твір поета, написаний на сюжет японської казки). Сюжет “Пері” грунтується на міфі. Образи пері романтично довершені. Вони уособлюють музу, натхнення, мрію; їхні душі непідвладні звабі зла:

Скарби цього світу

Не ваблять

Самітниць: на морськім узбережжі вони

Свою журливу мелодію

Не перестануть співати.

Подальша розробка поетичних принципів Німа Юшіджа простежується у творчості цілої плеяди поетів, які прийшли в іранську літературу у 50-х pp. Кожен із них, перш ніж стати індивідуальністю, пройшов школу Німа Юшіджа, або школу “ше’ре ноу”. Це визнають усі поети, оскільки іншого шляху в них не було.

За М. Ніколаєвською