Неволя живої душі не вб’є. П. А. Грабовський
П. А. Грабовський – людина, що став символом непереборності людського духу, зразком відданості ідеалам щастя, справедливості й волі. Через все життя, сповнену трагедії, принижень, він проніс світлу любов до рідної землі, до України, до народу. Життя Грабовського – це подвиг, подвиг в ім’я майбутнього. Ми, сучасне покоління, повинні пишатися його ім’ям, його діяльністю. Ще з юнацького років Павла Арсеновича захоплювало все незвичайн і романтичне, і він пройнявся бажанням “піти на мучення за Христа”. Чутлива, тонка душа хлопчика
Обставини життя, і особливо процес ” 193-х” вносять корективи у світогляд майбутнього письменника: тепер він уже хоче піти на мучення не за Христа, а за народ. Юнак замислюється над своїм майбутнім, над сенсом життя. Будучи студентом Харківської семінарії, хлопчик багато читає добутків українських і інших письменників і доходить висновку, що український
Життя П. А. Грабовського – це випробування, це сміливий зліт вільної думки. Кого можуть залишити байдужими сторінки його біографії, пов’язані з першим арештом?! Він не тільки не визнає обвинувачення, не видає друзів, а вперто й відверто на питання говорить про те, що уряду не співчуває, присяги на вірність імператорові не давав. І це в неповні 18 років! Дивна людина. Віру у свої сили, зневагу до існуючої дійсності він виявляє й на військовій службі. Коли ротний командир хотів покарати солдата за погане марширування, примусивши його марширувати перед ротою з повнісіньким ранцем каменів, Павло Арсенович самовільно покинув лад, підбіг до командира й викликнув: “Ви не маєте права знущатися! Ви не повинні з муштри робити цирк!”. И особливу мужність, витримку, відданість своїм ідеалам виявив Павло Арсенович у сибірський період життя
Помнете, як він писав, що готово стати на коліна й цілувати кожний кустик, кожну травинку тієї стежки, по якій ходили ноги великої російської людини М. Г. Чернишевського?!
Випробування, пов’язані з Якутською трагедією, не зламали поета-борця. Безумовно, він сумує за Україною (вона приходить до нього в сні), нудьгує за рідною ненькою, горі переповняє його серце через розлуку з Надією Сигидою, і, переборюючи біль і тугу, в’язень групує навколо себе арештантів-українців, береться до українських книжок, планує укласти словник української мови. І завдяки його волі, на думку И. Франко, українська Література не завмерла, а значно виросла
Року Посилання у Вілюйську – це одна сторінка життєвої трагедії П. Грабовського, Про неї ми довідаємося з листів поета до И. Франко, Б. Грінченко, М. Павличка. Найстрашніше в цій трагедії те, що в’язень залишився самотнім. Не було однодумців поруч, не було тих, хто розділяв його погляди. До того ж місцевість характеризувалася суворим кліматом, глухоманню. І все це поглиблювало тугу за рідним краєм, погіршувало стан здоров’я, пригнічувало морально. Нестерпним болем, щиросердечними стражданнями пронизані поезії цього років: Або ви живі, або повмирали; Або я дочекаюся коли, чи ні, Щоб клаптик часом переслати Паперу братнього мені запитує він в уяві своїх адресантів з України, у болісних мученнях у мороз, виходячи за три кілометри назустріч пошті
Однак поет долає розпач і видає такі свої книжки, як “Пролісок”, “З півночі”, “Твору Івана Сурику”, “Із чужого поля”. Тут же він пише ряд публіцистичних статей. У листах з Якутська, куди вдалося йому переїхати, відчутні безнадія, туга, байдужість. Хоча, треба відзначити, поета не залишає думку про роботу в ім’я України. Саме тут з’явився один із кращих поетичних добутків письменника “Я не співак чудесної природи”. Грабовський усвідомлював крах будь-якої надії повернення на Україну, це наносило йому нестерпний біль і викликало дипрессию, однак він відмовився писати “прохання”, у якому б треба було визнати свою провину. Ні, він не такий. Він не стане на коліна. Він і далі буде йти з високо піднятою главою. Невоєнне життя не вб’є його вільної душі, тому що він “з людьми й для людей”, тому що в нього “з розуму не йдуть” українські люди, яким він хоче віддати “всі почуття свої”.
24 листопада 1902 року перестало битися серце замученого урядом, системою шляхетного українця, людини-борця П. А. Грабовського. Пішов у вічність людин, і йому судилося безсмертя, тому що для нас він був, є й буде символом незламності, подвижником із прописної букви, людиною, перед яким ми низько змінюємо голову
(1 votes, average: 5.00 out of 5)