Невідворотність долі у романі М. Ю. Лєрмонтова “Герой нашого часу”
1. Доля людини написана на небесах. 2. Суперечливі припущення про події. 3. Віра в зміну життєвих обставин. Повороти долі неможливо вгадати. Вони роблять наше життя зовсім інший Комусь надається шанс по-новому глянути на прожиті роки, а комусь вони дають можливість почати життя з нового аркуша.
Однак є такі люди, як ворожки, які можуть пророчити майбутнє. Можливо, що в цей момент людин одержує шанс якось виправити своє життя. Але не всі довіряють таким провісницям, незважаючи на те що вірять у невідворотність долі.
Подібна тематика цікавила
Але один раз офіцери довго засиділися після гри в карти. Слово “один раз” у цьому контексті вже небагато насторожує нас, не говорячи про те, що незабаром піде те, заради чого й написане сам добуток Произошедшие після цієї події допоможуть нам виявити важливу характеристику самого Печорина. Предметом суперечки стає мусульманське повір’я про те, що “доля людини написана на небесах”. Тобто по звичаях іншої країни неможливо самим вибирати свій життєвий шлях, тому що він уже визначений понад.
Найчастіше людина зовсім не знає про те, що його чекає, тому він упевнений, що сам керує свій долею. Але це не так. Якби ми дійсно знали, що нас чекає, що змогли запобігти багато неприємних наслідків у житті.
Але тоді виникає інше питання: а той новий обраний нами шлях чи буде вірним? Адже ми міняємо життя по своєму сценарії, виходить, провидінню вона не підлягає. Але якщо доля знає й цей шлях, отже, він знову визначений понад. Таким чином, ми знову нічого не можемо змінити. Простіше в такому випадку сказати, що доля невідворотна.
Однак з перших же рядків добутку письменник сперечається вустами своїх героїв з такими положеннями Він припускає, що в житті повинні відігравати роль воля й розум. Автор не показує нам, у вуста кого з героїв він вкладає дані репліки. Це теж говорить про те, що дано якусь загальну думку, яке не можна приписати одній людині й надалі його зштовхнути із суперечливою реальністю. Але припущення, розвинені спочатку тексту, не залишаються голослівними. Автор наводить приклад того, що й людині дана знати про свою долю Воплотителем такої ідеї стає поручик, серби Вулич.
Печорин починає з ним сперечатися про те, що приречення немає. Але Вулич упевнений у зворотному, що він і доводить за допомогою одного з разнокалиберних пістолетів, що дає осічку. Після таких подій можна сказати, що Печорин помилився, і суперечка можна не продовжувати. Такий епізод, представлений нам автором, говорить про те, що дійсно наша доля написана на небесах.
Однак перед тим як Вулич спустив курок, Печорин говорив про те, що на поручику видна печатка смерті. Так виникає суперечливе відношення до поняття “невідворотність долі”. З одного боку, Печорин упевнений у тім, що приречення ні, тобто кожний з нас сам розпоряджається своїм життям.
З іншої, він бачить на особі серба печатка смерті, тобто його життєвий шлях відомий. Виходить, що Печорин, незважаючи на суперечку, приходить до того, що повороти долі неможливо змінити, тобто головний герой стає фаталістом. Підтверджується це в розмові з Вуличем: – А що? ви почали вірити приреченню? – Вірю; тільки не розумію тепер, отчого мені здавалося, начебто ви неодмінно повинні нині вмерти…
Ця розмова розкриває нам протиріччя. Кожний з героїв упевнений, що доля написана на небесах, але тому що її ніхто не знає, тому кожний може припустити свій варіант розвитку подій. Вулич був упевнений, що він не загине від пострілу пістолета. І дійсно, той дає осічку Однак сказане Печориним однаково збулося, тому що поручик дійсно загинув, але не від пістолета, а від шашки козака.
Поняття “невідворотність долі” ГриГорей Олександрович, незважаючи на всі свої незгоди, примірить і на себе. Після по дорозі додому він розуміє, що вірить у приречення. Але ця віра не руйнує його колишнього життя, тому що Печорин її давно передумав і знав всю напам’ять. Може доля й дійсно записана на небесах, але вона добре відома й самому головному героєві.
Тому перед ним не встає питання про те, хто керує нашим життям: “… я вступив у це життя, переживши її вже подумки, і мені стало нудно й паскудно, як тому, хто читає дурне наслідування давно йому відомої книги”. Такі міркування підтверджує й сам Вулич, що перед смертю говорить про те, що Печорин виявився прав.
Але наприкінці добутку головний герой вирішує випробувати свою долю. Можливо, упевненість йому надавало те, що він бачив нерішучість замкненого в хаті козака. Для виконання наміченого Вуличу вистачило часу падіння гральної карти.
Козака ж умовляли вийти вже друга година. Через щілину в ставні Печорин бачив, що “блідий, він лежав на підлозі, тримаючи в правій руці пістолет; закривавлена шашка лежала біля його Виразні очі його страшно оберталися навкруги; порию він здригався й вистачав себе за голову…”. Але після того як Печорину вдалося взяти козака, він немов починає міркувати в іншому напрямку.
І в цьому випадку ГриГорей Олександрович суперечить не тільки фаталістичним поглядам на життя, але й у якімсь ступені самому собі. І ми розуміємо, що важливо не поняття “невідворотність долі”. На перший план виходить зовсім інше питання: у що ми віримо?
“Але хто знає напевно, чи переконаний він у чому чи ні?., і як часто ми приймаємо за переконання обман почуттів або промах розуму!..”. А вірити дійсно завжди хочеться в гарне, а якщо й зустрічається що-небудь неприємне на шляху, то ми посилаємося на приречення, якого нам знати не дано.
Подібна суперечливість у розумінні цього поняття приводить головного героя до нових міркувань: навіщо нам знати свою долю? Краще вірити в те, що можна змінити самому, але для цього потрібно прислухатися не тільки до голосу серця, але й до тих знакам, що посилає нам доля. Але не для того, щоб неї вгадати, а для того, щоб задуматися, який шлях варто вибрати в цей момент Печорин наприкінці добутку міркує б тім, що любить у всім сумніватися, тобто перевіряти на істинність те, що йому пропонується, а потім додержуватися свого шляху: “Я люблю сумніватися у всім: це розташування розуму не заважає рішучості характеру – навпроти, що до мене стосується, то я завжди смелее йду вперед, коли не знаю, що мене очікує. Адже гірше смерті нічого не трапитися – а смерті не минеш”.
Лєрмонтов в “Фаталісті” підійшов до поняття “невідворотність долі” з різних сторін. Нам же протягом усього оповідання так і не зрозуміло, є герой чи фаталістом ні, незважаючи на те що він погоджується з таким припущенням. Автор добутку розглядає це поняття з різних сторін, але не виводить готової відповіді того, є чи приречення. Однак письменник дає самий головний поштовх до міркування: у всім потрібно сумніватися, і, можливо, саме в момент такого сумніву, ми зможемо вибрати такий шлях, що не буде нам визначений згори.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)