Неприховане обличчя Німеччини в “Дорожніх картинах”
Німецький поет і прозаїк Генріх Гейне створив новаторську лірично-філософську прозу “Дорожні картини”. Це – дорожні замітки, які змальовують німецьку дійсність середини 20-х років XIX століття. Написані вони у формі літературно-політичного фейлетону. Опис подорожі і краси німецької природи переплітається з дотепною та дошкульною критикою суспільних відносин і порядків Німеччини.
В основі твору – тонка іронія. Тут немає виразного позитивного ідеалу Гейне. Немає прямого заклику до боротьби, програми цієї боротьби. Чим глибше
“Дорожні картини” показують убозтво Німеччини, поділеної на десятки карликових князівств. Вони передають задушевну атмосферу німецької дійсності з н феодальними, майже середньовічними забобонами: “Повітря в Німеччини дуже сперте й гаряче, і я часто боюсь задихнутися в ньому”. Духовний застій, безпросвітна вульгарність, тупе самовдоволення, типове для німецького бюргерства 20-х років XIX століття, відбилися на сторінках
Змальовуючи місто чи село, описуючи ту чи іншу випадкову зустріч під час подорожі, Гейне передае типові риси свого часу. Гак, опис міста Геттінгена переростає в сатиру на десятки інших схожих міст у 36 німецьких князівствах.
Самовдоволену обмеженість німецького філістера-тевтомана Гейне ілюструє невеликими замальовками “з натури”. Наприклад, письменник зустрічається “з повним громадянином із Гослара”. У бесіді з “освіченим” бюргером-раціоналістом Гейне показує безпросвітну вульгарність і самовдоволену тупість німецькою обивателя.
Гейне не обминає увагою робітничий клас рідної країни. Спустившись до шахти і поговоривши з рудокопами, він відзначає покірність німецьких робітників: “Мій чичероке виявився чесним німцем собаче-відданої породи… Показав мені довгий дерев’яний стіл, з високим стільцем із руди, за яким сидів герцог… Німецька вірність!”
Отже, у своїй книзі Гейне подає точність спостережень і достовірність реалістичних узагальнень поруч із сатирою на окремі ганебні явища дійсності.