Фашистські гоніння на прогресивних письменників Німеччини

Захопивши в 1933 році влада, гітлерівці негайно вчинили розправу над усім, чим так пишалася німецькі нації. У в’язницях і концтаборах виявилися багато діячів літератури. 10 травня 1933 року на площі Опери в Берліні запалали багаття. Через тиждень з’явився перший “індекс” – проскрипційний список добутків 131 автора. Через два роки в каталозі заборонених книг значилося вже 5800 авторів! Фашистські гоніння були спрямовані проти художників соціалістичного напрямку, проти критичних реалістів, проти різних представників буржуазного гуманізму,

лібералізму, пацифізму. Гонінням піддалося так зване звиродніле мистецтво – добутку експресіоністів, дадаистов, футуристів, прихильників “нової діловитості”.

“Справді німецькою літературою” визнавалися, лише книги, що оспівували війну, відзначені рисами нордического ренесансу”, тобто доказивавшие літературною обробкою древніх міфів, що німці по своєму біологічному, духовному й культурному вигляді належать винятково до нордическо-гермапскому типу. Значна частина “щирої” літератури мифологизировала селянина як носія здорових підвалин нації, тому що п ньому яскравіше всього виражений

зв’язок із землею й чистокровність раси. Ця ” Література землі й крові” доповнювалася так званий народ-піп літературою, що містифікувала “трудову долю й високе призначення німецького народу”. Особливу область становила фашистська “партійна поезія”, істота якої яскраво відбите в назві, що затвердилася за нею, “барабанна лірика”. Особливим розпорядженням Геббельса була заборонена яка б те не була художня критика й замість її уведене “споглядання творів мистецтва”. Цей фіговий листок повинен був прикрити від власних поглядів те, що бачив цілий мир: все краще в німецькій культурі й літературі виявилося поза границями третього рейха; фашизм за роки свого панування не створив нічого, що гідно називатися мистецтвом

Фашисти намагалися використати як літературний фасад імена тих відомих німецьких письменників, які залишилися в Німеччині – Гауптмана, Келлермана, Фаллади. Однак ці письменники не збиралися зв’язувати себе з нацизмом. Залишаючись у Німеччині, вони перебували в стані “внутрішньої еміграції”, потай засуджували фашизм і оплакували долю свого народу

Після розгрому фашистів мир довідався про літературу антифашистського Опору – “Моабитских сонетах” А. Гаусгофера, оповіданнях, тюремних віршах А. Кукхофа, ліриці Э. Гинкеля й ін. Але в часи “тисячолітньої імперії” треба всім цим панувало мовчання1.

До 1935 року література антифашистського Опору ще давала про себе знати відкрито. Ще діяв збіглий у підпілля Сполучник пролетарсько-революційних письменників Німеччини,, ще видавалися підпільні газети. Однак фашистам удалося вистежити організацію письменників-комуністів і знищити її.

У порівнянні з невеликими вогнищами антифашистської літератури, які існували в Німеччині, прогресивна німецька література в еміграції була, звичайно, і більше представницької й більше впливової. Вона зіграла значну роль у викритті справжньої сутності нацизму й у створенні інтернаціонального антифашистського фронту діячів культури. Протягом ряду років ця література проникала в Німеччину. Це був, по образному вислові Бехера, єдиний фронт від Манна до Мархвици. В еміграції перебувало кілька сотень письменників – по суті справи, вся німецька література на чолі зі своїм президентом Г. Манном

Хід подій у Німеччині, тягар емігрантського життя, самітність, розпач, привели ряд письменників до творчої й духовної кризи. Покінчили життя самогубством В. Газенклевер, Э. Толлер, К. Тухольский.

У подоланні цього почуття приреченості й розпачі неоціненну роль зіграли письменники-комуністи й близькі до них ліві інтелігенти. У зімкненні й активізації письменників-антифашистів чимала заслуга належить діяльності переконаного демократа Генріха Майна й тієї непримиренної позиції, що із середини 30-х років зайняв Томас Манн. “Хто пише, той діє” – це гасло заснованого комуністами літературно-політичного журналу “Нойедойче блеттер” став гаслом письменників-емігрантів

У складних умовах еміграції важливу роль у розвитку й консолідації антифашистської літератури зіграла періодика німецькою мовою.. Газети “Дойче централь-цайтунг” (Москва), “Дойче фольксцайтунг” (Париж), “Дас фрайе Дойчланд” (Мексика), “Фольксиллюстрирте” (Прага), німецьке видання журналу “Інтернаціональна література”, журнали “Дас ворт”, “Ди заммлунг”, “Нойе дойче блеттер”, “Травні унд верт” стають трибуною письменників-антифашистів, опорними пунктами політичної, ідеологічної й эстетической боротьби проти фашизму. Провідну роль придбала московська група письменників-антифашистів (И. Бехер, В. Бредель, Э. Вайнерт, Ф. Вольф і ін.), що своєю діяльністю збирала й організовувала весь антифашистський фронт німецької літератури


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Фашистські гоніння на прогресивних письменників Німеччини

Categories: Нові твори

Links