“Неповторність особистості, індивідуальності у творах В. Дрозда”
Відомий український письменник Володимир Дрозд (Дрозденко) вважається однією з найяскравіших і найсуперечливіших особистостей літературного світу минулого століття. З під пера письменника виходили різні за тематикою, жанром і художньою цінністю твори, серед яких були і традиційні для того часу романи і повісті, що зображували повсякденне життя радянського народу, героями яких були схематичні поверхові образи вигаданих людей, що висвітлювали нежиттєздатний оптимізм типу “жити стало краще, жити стало веселіше”. Але засуджувати письменника
Навіть у традиційних творах В. Дрозда радянського періоду можна знайти прихований підтекст, розмірковуючи над яким читач розуміє, наскільки штучним виглядає оточуючий його світ. Можливо хтось і повірить у те, що зображено в цих творах, але при порівнянні з реальністю висновок приходить сам собою. Та це все ж такі були достатньо лояльні твори, які без проблем проходили радянську цензуру.
А ось, наприклад, повість “Перевертень” йшла до свого читача більше п’ятнадцяти років, бо в ті часи справжні твори українських письменників, які йшли не з голови, а від серця, твори, яким не міг не повірити читач, не могли побачити світ. Це цілком зрозуміло, бо люди, від яких залежала доля того чи іншого витвору мистецтва і літератури, добре розуміли, яку силу мало це мистецтво, і як могло вплинути правдиве художнє слово на стан радянської ідеології. Один з літературознавців того часу дуже влучно визначив основну проблематику усієї творчості Володимира Дрозда – це екологія людської душі і ніяк не менше!
Познайомившись з творчістю В. Дрозда, я прийшов к висновку, що таке визначення досить вірне і найбільш ємне. Як не засмітити свою душу, як зберегти внутрішню правду і одвічні духовні цінності у оточуючому нас світі нещирості і суцільної брехні? Як, незважаючи ні на що, залишитися самим собою і подолати зумовлене життям трагічне роздвоєння особистості? Саме на ці питання і дає нам відповідь неординарна і яскрава творчість В. Дрозда.
Такі твори В. Дрозда, як повісті “Замглай”, “Ирій”, “Самотній вовк” і “Балада про Сластьону”, новели “Білий кінь Шептало”, “Три чарівні перлини” і “Сонце” – це твори, які тим чи іншим чином можна віднести до напрямку магічного літературного реалізму, напрямку української і світової літератури, представниками якого є багато видатних письменників минулого століття і нашого часу. В основі цих творів лежить глибока символічність і міфологізм. Саме ці засоби допомагають письменнику ставити у своїх творах одвічні питання, пов’язані з людською природою і сучасним суспільством. Але звернення до міфологічних елементів відбувається на глибинних рівнях текстів, фабула яких висвітлює актуальні для того часу теми: друга світова війна, проблеми радянської людини, її трагічне роздвоєння у суспільстві і неможливість відкрито висловлювати свої думки, неможливість жити за власним розумінням.
Літературна творчість Володимира Дрозда дійсно надзвичайно багатогранна. При аналізі творів письменника один з учених висловив припущення, що його романи, повісті і новели можна умовно розділити на два типу. До першого належать канонічні твори, тобто та творчість, яку чекали від типового радянського письменника, але ці твори міг би написати і хтось інший. І другий тип – це твори, які міг би написати тільки справжній народний письменник Володимир Дрозд. Зараз нема сенсу сперечатися про художню цінність прози В. Дрозда, тому що і науковцям, і звичайним читачам зрозуміло, що ця творчість унікальна, а її актуальність і міфологізм, її повчальність і глибина – дійсно неоціненні.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)