“НЕДОУК”
Сміливим владарем сатири й іншому волі називав Пушкін одного із самих чудових діячів російської культури, драматурга XVIII століття, автора безсмертної комедії “Недоук” Дениса Івановича Фонвізіна. Фонвізін – представник передових, вартих на рівні європейської просвітительської думки кіл дворянського суспільства – перебував у різкої опозиції до самодержавної сваволі російської монархії, неосвічених дворян-кріпосників, “гнітючим рабством” відданих у їхню повну владу кріпаків. Це закономірно поставило його в ряди письменників
У комедії Фонвізіна це одна з головних проблем. По указі Петра I всі малолітні дворянські синки-недоуки зобов’язані були мати знання за законом божию, граматиці, арифметиці. Без цього вони не мали права не женитися, не надходити на службу
Їх пропонувалося віддавати в солдати або матроси
Нелюдське звертання “презлої фурії” не тільки із кріпаками, але й брутальність її стосовно чоловіка, вихованці Софії все зростає. Простакова користується необмеженою владою над людьми. Вона взяла собі право сварити всіх і вся. Не зустрічаючи серйозного опору, вона розперезалася, часом втрачаючи людський вигляд. Фонвізін реалистично показує картини життя в помещечьей садибі. “Після того, як ми всі відняли в селян,- ремствує поміщиця,- відняти більше нема чого”.
От у чому бачить вона лихо. Спрага наживи штовхає несумлінних поміщиків на погані вчинки. Вони так звикли до безкарності й уседозволеності, що навіть із рівноправними готові надходити так само, як із кріпаками. Пані Простакова, не боячись наслідків, хоче примусити Софію до шлюбу з Митрофаном. Чадолюбивую мати зупиняє тільки сила
Рішуче втручання Милона запобігає лиху. Пані Простакова розуміє тільки мову сили: міркування, здорові думки, доводи – це всі їй недоступно, вище її розуміння. Перехід від насильства до покірності в неї відбувається блискавично.
Тільки що вона була владною панянкою – і відразу принижується, плачуча, жалюгідна жінка. Здатна всіх і вся принизити, Простакова з легкістю принижується сама. Сцена не тільки комічна, але страшна
Маєток Простаковых іде в опіку, розуміючи це, поміщиця зважується на розпачливий крок. Вона на колінах благає Правдина, Стародума, Софію пощадити “жестокосердечную поміщицю”. Для Простаковой немає границь приниження, вона поняття не має про людське достоїнство. Бездумна материнська любов Простаковой так само терпить крах. Почуваючи, що грунт іде в неї з-під ніг, Простакова кидається до сина, ища в нього любові, розуміння, захисту. Митрофан поводиться відповідно до отриманому вихованню
Він бачив навколо себе хамство, неповага до людини й надходить належним чином: “Так відв’яжіться, матінка, як нав’язала…” – кидає він недбало матері. влада, Що Втратила, і силу, вона не потрібна йому. Він буде шукати нових могутніх заступників. Фігура Митрофана стає страшнее, лиховісне, чим старше покоління Скотининых – Простаковых. У них були хоч якоїсь прихильності
Митрофан же неосвічений, не має ніяких моральних принципів і як наслідок цього агресивний. Відмовляючи в допомозі матері, Митрофан показує себе закінченим негідником. Написана більше двохсот років тому, комедія “Недоук” не втратила своєї актуальності й для нас. Проблеми, поставлені й розв’язувані Фонвизином, так само гострі й актуальні сьогодні.
Питання виховання, служіння Батьківщині, моральні принципи людини, імовірно, ставляться до розряду “вічних”. І кожне покоління буде вирішувати їх по-своєму, але ніколи не відмовиться від них, не відмахнеться, як від малозначних, що втратили нагальна потреба. Комедія “Недоук” не тільки зайняла гідне місце в класичній літературі, але поповнила й золотий фонд російського театру
(1 votes, average: 5.00 out of 5)