Скільки живу, стільки й переконуюся, який багатий на перли мудрості український фольклор. Кожне слово ніби вигравіюване, виточене роками та досвідом. Народна мудрість вчить нас, що не можна кидати слів на вітер. І яка ж це правда! Адже слово – це і сильна зброя, якою можна невиліковно ранити людину в саме серце, і засіб похвали та стимул людських старань.
Дуже важливим для людини є, щоб наші слова не розходилися з нашими вчинками. Згідно моєї точки зору, гіршого просто не знайти. Про людей, котрі не вміють дотримуватися своїх обіцянок, або
не є розбірливими в своїх словах кажуть, що в народі кажуть, що не так то вони діють, як тим словом сіють. Особисто для мене, довіра та повага до людини, а, якщо точніше, спілкування з людиною, закінчується тоді, коли її слова та дії не співпадають. Мені важко виправдати подібні речі. Так, безперечно, в житті буває всяке, бувають і ситуації, коли змінити щось тобі не під силу, бажаєш ти того чи ні. В таких випадках, переконаний, можна пояснити ситуацію співрозмовнику. Але аж ніяк не починати будувати словом повітряні замки.
Дуже важливо, щоб чіткої та твердої позиції стосовно даної теми дотримувалися і наші можновладці,
люди, від котрих напряму залежить благополуччя мільйонів жителів нашої держави. Важливо, щоб обіцянки, які сиплються з їх уст, в результаті підкріплювалися ділом. Адже будувати якусь абстракцію словом може кожен, однак не кожен взмозі підтвердити сказане вчинками.