Не допустіть до влади “страшного” чоловіка! (за романом “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”)

Хочеться згадати одну українську народну мудрість: “Життя прожити – не поле перейти”. Справді, прокласти рівну стежку через поле – і то нелегко, хоч межі його можна осягнути зором. А життя – річ складніша: не знаєш, де натрапиш на камінь, а де – не вибоїну, зустрінеш в дорозі добро чи зло… Тільки сильна і добра людина може пройти свій життєвий шлях гідно, не розгубившись, не розтративши духовних скарбів, доброти й любові, гідності й честі. У прислів’ях та приказках наш народ відтворив свій моральний кодекс: “Все добре переймай,

а зла уникай”, “З ким поведешся, від того й наберешся”, “Добро довго пам’ятається, а лихо ще довше”, “Шануй батька й неньку, буде тобі скрізь: гладенько”, “Добре ім’я – найкраще багатство”…

Панас Мирний та Іван Білик навчалися мудрості у свого народу. Доказом цього є й те, що роман ” Хіба ревуть воли, як ясла повні?” рясно пересипаний: приказками і прислів’ями, й те, що одне з них стало назвою твору, й те, що думки і настрої народу автор передав через своїх персонажів.

Чи сповідував у своєму житті ці святі моральні принципи головний герой: роману Чіпка Варениченко?

Ні, не сповідував. Можливо, те, що він час від часу був надто свавільним, робив переступи прадідівських законів, і призвело його до морального падіння. Правда, на те були й інші причини, зовнішнього характеру, що ускладнювали шлях Чіпки, тому його доля викликає у читачів неоднозначні думки.

“А недалеко від Пісок стоїть високий хрест, під яким тліє вісім безвинних душ, загублених в одну ніч страшним чоловіком…”

Самі автори роману називають Чіпку страшним чоловіком, хоча він вважає себе правдолюбом і народним месником. А для мене Нечипір Вареник – злодій, розбишака, п’яниця і вбивця, якому немає виправдання і який є “пропащою силою” не лише тому, що зріс у тяжких обставинах. Адже Грицькові, наприклад, з дитинства було ще важче, ніж Чіпці – він був круглим сиротою. Повернувшись із заробітків, Грицько заснував хазяйство, одружився з Христею, і стали вони “між людьми хазяями”, “на все Село парою”. То чому ж Грицько не спустився на дно, як Чіпка? Чому у Грицька зі своєю дружиною “одна думка, одна рада”? А Чіпка “не найде коли й слова промовити до Галі” з тих пір, як обрали його в земство.

Сама Галя зростала серед грабіжок і пияцтва, мала перед собою недобрий приклад батька й матері, але зуміла зберегти чисту душу. Даремне вмовляє вона чоловіка, не слухає він її…

Якої ж правди шукав Чіпка, коли вбив сторожа на хуторі, за що мстив невинному чоловіку, в чому завинила перед ним сім’я тієї людини? Що ж це за правда – вбивство, грабіж? Чіпка хоче “життя, як стерню пройти”, “ноги не вколовши”. Грицько, антипод Чіпки, міг примиритися зі своїм становищем. Наприклад, посватавшись до багатої дівчини та отримавши гарбуза, притих, присмирів та й одружився на бідній сироті Христі. Він не грабував тих, хто одружився і живе щасливо.

Двічі Чіпка ставав хазяїном і двічі опускався до пияцтва, крадіжок; і обидва рази через те, що зустрічалися йому на життєвому шляху перепони, які він не хотів долати.

Ще з дитинства Чіпка був ображений на долю, “що поділила людей на хазяїна і робітника”. Але ж коли Чіпка наймитував, то нічого не хотів робити, не слухав свого хазяїна. На мою думку, якщо вже він пішов у найми, то повинен був старатися. Тим паче, що “хазяїн до нього спершу миром та ласкою, показує й розказує – як і що, і коли робити. Так же Чіпка й знати нічого не хоче!” А потім ще й мало не спалив хазяїна.

Бородай не змушував Чіпку тяжко працювати, не знущався з нього. Заможний чоловік пожалів Мотрю й взяв її сина до себе у найми, хоч по селу й ходили чутки, що Чіпка – чортеня і що в нього на коліні родимка – знак диявола. Ще одна деталь на користь Бородая: він не позивався з Чіпчиною матір’ю. Отже, він був хорошою людиною, а Чіпка був поганим робітником. Якщо йому не подобалася робота, то хіба це означало, що потрібно спалити хазяїну двір…

У Чіпки з дитинства зародилась у серці образа на всіх, кому живеться краще, ніж йому. Коли просився він пастухом, громада відмовила: “Молодий ще, ненадійний”. Та хіба ж і не правда?! На той час худоба для селянина була всім – вона годувала його самого, його родину. Як же довірити всю громадську худобу Чіпці, коли у свого першого хазяїна Чіпка мало не влаштував пожежу? Я думаю, що якби Чіпка погодився знову стати підпасичем, то він би заслужив громадську довіру. Але Варениченко, “так-сяк перебувши зиму”, уже хоче бути громадським чабаном!

“І громада, бачу, живе кривдою…” – думає Чіпка, якого “тяжко образила громадська неправда”. Замість того, щоб сумлінною працею заслужити довір’я, знову ображається на людей.

Він не жаліє ні матері, ні дружини. Узяв у матері останні гроші, та не добившись землі, пропив їх. Чіпка – зла, дуже зла людина, він шукає легкого хліба в житті, замість того, щоб боротися з труднощами; мстить за свої невдачі всім навкруги, вважаючи, що “рівняє багатого з бідним”.

“Чи воно коли була правда на світі? Чи, мабуть, її ніколи не буде?” – питає в Мотрі Чіпка. А бідолашна Галя запитує1 в чоловіка: “А де ж у тебе та правда? Де?” “Та нема чого Чіпці відповісти їй, бо й сам у гулянках забув, чого прагне і чого хоче…

Повпиваються з товаришами, та й ляпають язиками за дитинство своє нужденне, за пана, у якого треба красти, бо він у людей покрав, про людську неправду та про земство, що не далося йому в руки”.

“І часом, заливши очі, викрикує, що час би й покарати…” Кого? За віщо? Може, за те, що одні заробляють гірким потом на заробітках гроші та купують собі землю, а він не міг і свою відстояти? Чи за те, що в земстві немає місця вбивцям?

А якби було? Адже ті пани, що служили в управі, також були не янголами і покривали один одного. Якщо припустити, що пани закрили б очі на його злочини, хіба довго служив би Чіпка? І в управі зіткнувся б він з “неправдою”, не раз і не два побачив би соціальну несправедливість, не раз і не два розчарувався б у своїх ідеалах і зіткнувся би з продажними чиновниками. Страшно навіть уявити, як реагував би “страшний чоловік”, наділений владою, як “рівняв” би багатих з бідними, як поводився б з тими чиновниками, що мають кращі умови роботи, більшу зарплатню, ніж він…Гадаю, навіть залишившись в управі, не зміг би він завоювати людську довіру, а з його хворобливим самолюбством він уже напевно сприймав би кожне зауваження, як образу. Чи довго служив би там? Гадаю, що він відразу забажав би стати якимсь начальством, а діставши відмову, покинув би земство і спився.

Плаче сердешна Галя, скаржиться й Грицько (“Ні, Чіпко, я в тебе через товариство не хочу бувати”), та й мати просить, щоб покинув гайдамацтво, ставав на хазяйство. Тільки Чіпка більше схильний слухать тещу, яку він шанує й поважає; Матня, Лушня, Пацюк мають на нього більший вплив, ніж Грицько. Коли зривається в Лушні з п’яного язика дурниця, він вірить їй, і кидає матері в вічі, що вона отруїла Явдоху, не заступається за Мотрю, коли “товариші” піднімають на неї руку…

Так і не побачила мати добра від сина, доживала віку в чужій хатині. Мені щиро жаль її, та ще Галю, яку він зі своєю “правдою” довів до самогубства, та ще маленьку дівчинку, що залишилася сиротою, тому що всіх її родичів вирізав “страшний чоловік”. А Чіпки мені не шкода. У народі кажуть: ніколи не приймай рішення у гніві. Чіпка ж не замислювався, перш ніж зробити якийсь крок. Його серце ніколи не радилося з розумом, ставало сліпим у злобі і часто вело на слизьку дорогу. Тому всі його добрі наміри й помисли були перекреслені жахливими вчинками, кривавими злочинами. Народ, найсправедливіший суддя, каже: “Добро довго пам’ятається, а лихо ще довше”. Про це варто знати кожному.