Я вважаю, що людина – це соціальна істота, а тому вона не може залишатись довго одна. Їй потрібне спілкування. Хоча багато хто думає, що саме одинокість дає особистості пізнати себе, проаналізувати життя, дати оцінку своїм вчинкам. По-перше, коли ми залишаємось самі, то даємо волю нашим думкам, а також знаходимо час на спілкування з Богом. Яскравим, прикладом цього є розповідь з Святого Письма про Ісуса, який довгих 40 днів перебував у пустелі. Христос, не зважаючи на спокуси диявола, зміг проаналізувати свою сутність та з Божою поміччю вірно витримав
у службі Небесному Творцеві. По-друге, вони заперечують думку, що тільки оточення може дати об*єктивну оцінку людині, її діям та вчинкам. Впевнений, що розмови за спиною є лише неприємними здогатками. Не можу не згадати про випадок, що нещодавно трапився зі мною цього року, обдумуючи вибір майбутньої професії священства, я вперше завагався, чи справді обрав свій шлях. Коли сумніви ставали все більшими, я зачинив двері кімнати та підняв голову до ікони. Помолившись, я зрозумів, що я на своїй дорозі. В самотності ми відкриваємо двері у які раніше не заходили. Про існування яких раніше навіть не здогадувалися.
На самоті ми справжні, не притворні, без масок. Це дорогого коштує – побути на самоті. Тому ці моменти потрібно цінувати і використовувати цей час із користю. Займатися самореалізацією, самовдосконаленням, пошуком себе. В цей час можна бути повністю чесним із собою і таким чином розібратися у собі.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)