Наша мова – українська
Усе наше життя пов’язане з мовою. Ми шукаємо найточнішого вираження думок або почуттів у словах. Можливості нашого пізнання безмежні, і так само невичерпними є можливості розвитку мови. Тому потрібно постійно дбати про наше слово, оберігати його коріння, леліяти його цвіт. Тоді наша мова буде багатою і співучою, сповненою музики й чарівності, життєвої правди й поетичності.
Ось яка Історія відбулася в далекому 1916 році, коли Галичина належала до Австрії.
У купе швидкого потягу “Львів-Відень” їхали англієць, німець, італієць та
Німець заперечив, сказавши, що німецька мова – це мова двох великих імперій: Великонімеччини й Австрії, які займають половину Європи. Це також мова філософії, техніки, армії, медицини. І тому саме німецька мова має світове значення.
Італієць усміхнувся і зауважив, що вони обидва помиляються. Адже
Українець сказав, що не вірить у світову мову. Далі він наголосив на тому, що міг би також сказати, що його рідна мова – це мова незрівнянного сміхотворця Івана Котляревського, мова геніального Тараса Шевченка, мова найкращої з поетес світу Лесі Українки, мова мислителя Івана Франка, який вільно володів п’ятнадцятьма мовами, проте рідною для нього була українська. Українською мовою звучить понад триста тисяч народних пісень, тобто більше, ніж у німецькій, англійській та італійській разом узятих.
Я можу назвати ще багато славних імен свого народу, – продовжував українець. – Але вашим шляхом не піду. Ви нічого не сказали про багатство і можливості ваших мов. Чи зміг би кожен з вас своєю мовою створити невелике оповідання, у якому всі слова починалися б з однієї букви?
– Ні, ні! Це неможливо, – відповіли англієць, німець та італієць.
– У ваших мовах це неможливо, а нашою це зовсім просто. Назвіть якусь букву, – звернувся він до німця.
– Нехай буде “п”, – сказав той.
І українець склав таке оповідання, після чого всі визнали: багата Українська мова житиме вічно поміж інших мов світу…
Однак повернемося в наші дні, замислимося над долею України, яка залежить сьогодні від послідовності та рішучості у формуванні підвалин поліетнічної, але власне української держави, на реальне утвердження державності української мови в усіх сферах використання.