Наш сучасник Вільям Шекспір

Не плоть, не дух розпадеться в наші дні,

І людина відчайдушно сумує.

Ф. Тютчев

Шекспір був найбільшим драматургом-гуманістом Англії. Його творчість – вершина літератури епохи Відродження. Немає нічого дивного в тому, що в наш час п’єси Шекспіра не сходять з підмостків театрів світу. Великий драматург говорив про вічне і незмінне, – про людину, тому він завжди сучасний і затребуваний глядачем.

Перша біографія Шекспіра була написана, коли нікого з його сучасників вже не було в живих. Бідність біографічних даних призвела

до виникнення так званих антішекспіровскіх теорій, тобто припущень про те, що актор Вільям Шекспір не був насправді автором п’єс, відомих під його ім’ям, що їх написав той чи інший з його сучасників-аристократів, що сплатив Шекспіру за право підписуватися його прізвищем. Прибічники цих теорій приписували творіння Шекспіра різним особам, наприклад видатному англійському вченому і філософу Бекону або графу Ретленду, в біографії якого ряд фактів збігається з деякими моментами шекспірівських п’єс.

Але хто б не стояв за ім’ям великого драматурга, безсумнівно, це була людина дуже обдарована. Шекспір

перевершив сучасників майстерністю побудови дії, силою зображення конфліктів, що відбивають суперечності епохи. Він підняв на новий щабель мистецтво зображення людини, розкриття людських почуттів і пристрастей.

Творчий шлях Шекспіра триває від кінця 80-х років XVІ ст. і до 1612 Зазвичай літературознавці поділяють його на три періоди. У перший період – 90-ті роки XVІ ст. – Шекспір створює самі життєрадісні комедії, “історичні хроніки”, а також трагедію “Ромео і Джульєтта”. В цей же час ним були написані дві поеми і сонети, видані пізніше – в 1609 р.

До другого періоду (1601-1608 рр..) відносяться найбільш прославлені трагедії Шекспіра. У третій період (з 1608 по 1612 р.) Шекспір пише кілька п’єс, дія яких перенесено в небуденно, іноді казкову обстановку; сам Шекспір і його сучасники називали їх комедіями.

Я дуже люблю сонети Шекспіра. У них звучать теми любові, дружби, відображені роздуми про життя, про мистецтво, про покликання митця.

Відмінна риса сонетів Шекспіра – передача найтонших переживань людини в барвистих, часом несподіваних образах. Цікаві ті сонети, в яких Шекспір повстає проти традиції ідеалізованого зображення жінок, вкоріненою в ліриці з часів куртуазної літератури.

Так, у відомому 130-му сонеті він сміливо протиставляє образ своєї коханої шаблонного поетичному портрета красуні:

Її очі на зірки не схожі,

Не можна уста коралами назвати…

І все ж вона поступиться тим навряд чи,

Кого в порівняннях пишних оббрехали.

У 66-му сонеті Шекспіра дана похмура оцінка моралі навколишнього суспільства, в якому панують брехня і несправедливість. Ці думки Шекспір повторює вустами Гамлета в однойменній трагедії. Вони ближче до настроїв другого етапу його творчості.

…Мені бачити невтерпеж

Гідність, зганьблене грубо,

Над простотою глумящейся брехня

І міць в полоні у немочі беззубою,

Всі мерзотно, що бачу я навколо…

Але як тебе покинути, любий друже?

Що стосується ранніх п’єс Шекспіра, у них діють герої, повні життєвих сил, активно домагаються свого щастя. Критика Шекспіра в цих творах спрямована переважно проти феодальних устоїв, які стали перепоною для людської любові.

Саме таке ідейний зміст відомої трагедії “Ромео і Джульєтта”. Це поетична п’єса про любов за вільним вибором. Зіткнення закоханих з феодальними забобонами, родової ворожнечею і свавіллям батьків веде до трагічної розв’язки. Дія п’єси відбувається в італійському місті Вероні; хоча проблематика її навіяна англійс кой дійсністю, проте природа і вся обстановка Італії чудово підходять до її ліричному сюжету.

Старовинна родова ворожнеча двох знатних родин, Монтеккі і Капулетті, перегороджує шлях до щастя Ромео і Джульєтти, які полюбили один одного. Ниспровергая феодальні підвалини, п’єса стверджує, що важливо не походження, а особистість людини. Дізнавшись, що той, кого вона полюбила, – ворог її сім’ї, Джульєтта каже:

Що означає ім’я? Роза пахне трояндою,

Хоч трояндою назви її, хоч ні.

Ромео під будь-якою назвою був би

Тим верхом досконалості, яким він є.

Любов представлена в цій трагедії як велике почуття, що зв’язує людей на все життя, почуття, для якого навіть смерть не перепона. Боротьба за свою любов проти гніту сім’ї штовхає закоханих на героїчні вчинки.

Трагедія сповнена найтоншого ліризму. Особливо яскраві в цьому відношенні моменти – перше визнання Джульєтти з балкона, коли її зненацька чує Ромео, що пробрався в сад, і прощання закоханих.

Гуманістична ідея цієї трагедії втілена не тільки в образах Ромео і Джульєтти. Чернець Лоренцо, філософ, який вивчає природу, допомагає закоханим як мудрий старший друг, прагне припинити ворожнечу сімей. Плоть від плоті епохи Відродження – життєрадісний Меркуціо, приятель Ромео, з його іскристим дотепністю і творчою фантазією. Передчасна загибель Меркуціо волає проти божевілля нескінченної ворожнечі двох родин.

Сумний кінець п’єси закликає людей замислитися над вічною таємницею любові і припинити ненависть і ворожнечу, які несуть світові тільки руйнування.

На початку XVІІ ст. в суспільному житті Англії назрівають гострі протиріччя. Англійська монархія перетворюється на оплот реакційної аристократії і католицизму, особливо після воцаріння династії Стюартів в 1603 р. З іншого боку, нова буржуазія, яка виступала під прапором пуританства, стає жорстоким ворогом гуманістичної культури. Пуритани зовсім не схожі на купців епохи Відродження – сміливих мандрівників, любителів розкоші та насолод. Основний принцип їхнього життя – накопичення грошей, звідси скупість і суворі правила в побуті. Життєрадісне мистецтво, святкування “старої веселої Англії” рішуче засуджуються пуританами. Вони переслідують театри, домагаються виселення їх за межі міста.

Трагедія гуманізму, нездійсненність його ідеалів в умовах даної епохи реалістично зображується у шекспірівському творчості другого періоду.

У трагедії “Гамлет” великий драматург із найбільшою глибиною відбив проблеми сучасної йому Англії. Датський принц Гамлет – чудовий образ гуманіста, що зіткнувся з новим світом. Мерзенне вбивство його батька розкриває перед Гамлетом все зло, що панує в країні. Обов’язок помститися за вбивство батька для Гамлета – не просто кровна помста. Вона виростає для нього в громадський обов’язок боротьби за справедливу справу, у велику і важку історичне завдання:

Розпалася зв’язок часів, і в це пекло

Занедбаний я, щоб все пішло на лад!

Проте в цій боротьбі Гамлет зволікає, часом жорстоко дорікаючи себе за бездіяльність. Причина цієї млявість Гамлета, внутрішніх труднощів, що ускладнюють для нього боротьбу, була предметом довгих суперечок у критичній літературі. У старій критиці широко поширений був помилковий погляд на Гамлета як на слабовільного від природи людини, мислителя і споглядальника, нездатного до дії.

Але мені здається, це не зовсім так. Гамлет повернувся додому з Виттенбергского університету, пристрасно любить мистецтво, театр, сам пише вірші. Його вустами, коли він наставляє акторів, Шекспір висловлює глибоку думку про реалізм як принципі мистецтва. Гамлет про театральне мистецтво говорить, що його мета, “як раніше, так і тепер, була і є тримати ніби дзеркало перед природою…”. Гамлет – людина критичної думки. Це яскраво виражена риса гуманістичної епохи. Повідомлення про злочин короля він не приймає на віру, як це було характерно для середньовічної людини, а прагне самостійно все перевірити. Він гостро проникливий і глибоко аналізує явища, з якими стикається.

У Гамлеті показана та потужна сила почуттів, якої відрізнялися люди епохи Відродження. Він палко любив батька, його загибель і ганебний шлюб матері викликають у нього безмежну біль і гнів. Принц Гамлет любить Офелію, але розчаровується в ній. Його жорстокість і образливі слова у поводженні з нею свідчать про силу його любові і розчарування.

Гамлет благородний і виходить з високих гуманістичних уявлень про людину. Саме звідси його жовчний озлоблення, коли він стикається з світом брехні і злодійства.

Ми бачимо, що Гамлет здатний на велику і вірну дружбу. У своїх взаєминах він чужий феодальних забобонів: людей він цінує за особистими якостями, а не за положенням, яке вони займають. Єдиним його близьким другом виявляється студент Гораціо; зневажаючи царедворців, принц дружньо і радісно зустрічає людей мистецтва – акторів. Гамлета любить народ. Про це з тривогою говорить новий король.

Гамлету властива сила волі, здатність захоплюватися боротьбою, характерна для людей Відродження. Розгадавши змова своїх ворогів, він говорить матері:

…Ну, що ж, нехай;

У тому й розваги, щоб землекопа

Підірвати його ж міною; погано буде,

Коль я не вроюсь глибше їх аршином,

Щоб їх пустити до місяця. Є принадність у тому,

Коли дві хитрості зіткнуться чолом!

Головний герой здатний на сміливе рішення: на кораблі, коли його везуть до Англії на смерть, він з блискавичною винахідливістю винаходить спосіб врятуватися і замість себе послати на страту зрадників. Таким чином, Гамлет далеко не слабовільний чоловік.