“Народе мій! До тебе я ще верну і в смерті обернуся до життя”. Життя й доля Василя Стуса
Василь Стус по праву вважається одним із найвизначніших поетів двадцятого століття. У першій половині 60-х років він пише твори, багато друкується, працює редактором газети, вступає до аспірантури Інституту літератури. З початком періоду застою все змінилося і в житті країни, і в долі В. Стуса.
Погляди письменника не збігалися з офіційними, тому з роботи був звільнений, з аспірантури виключений, твори його не друкувалися. А потім мордовські табори і вироки, які приголомшують своєю жорстокістю і нелюдяністю. Та ніщо не зламало його, сила духу
О земле втрачена, явися Бодай у зболеному сні, І лазурово простелися, І душу порятуй мені. Він жив Україною, мріяв про неї на чужині. Читаючи вірш “На колимськім морозі калина”, бачимо, що йому навіть у похмурих північних пейзажах ввижається прекрасна українська природа. Бачить він Україну і за тюремними мурами в образі собору, символу духовної величі людини.
Василь Стус передчував свою долю, але вважав, що мусить
Ліричний герой В. Стуса передчуває свою загибель, він не жалкує, що обрав для себе цей трагічний шлях, не хоче нічого змінювати у своєму житті: Яким мене мати вродила І благословила в світи. І добре, що не зуміла
Мене від біди вберегти. Василь Стус вірив, що буде разом зі своїм народом, що повернеться до нього, хоча і після смерті. І він повернувся. Непересічний талант, трагічна доля, боротьба за національну незалежність українського народу назавжди залишаться у наших серцях.