Народ у романі у віршах романа “Євгеній Онєгін”
О. С. Пушкін показав у романі духовні пошуки кращих представників російського дворянства, відбив життя цієї соціальної групи у всьому її різноманітті й складності. В. Г. Бєлінський заслужено назвав цей добуток енциклопедією російського життя й найвищою мірою народним добутком. Народності роману не тільки у вираженні народного духу, традицій, світовідчування, національної самосвідомості, втілених переважно в образі Тетяни Ларіній, авторських відступах, але й безпосередньо в образах представників народу, у замальовках з натури. Автор створив
Що ж мій Онєгін? Напівсонний У постелю з балу їде він: А Петербург невгамовний Уж барабаном пробуджений. Встає купець, іде рознощик, На біржу тягнеться візник, Із глечиком охтенка поспішає… Працююче населення Петербурга встає ледве світло, заробляючи собі на життя, забезпечуючи нормальну життєдіяльність міста й паразитичне існування столичної
Досить повно описаний образ няньки Тетяни. Це втілення доброти, відданості, дбайливості. Зворушливо мила метушливість бабусі, її щира прихильність до своєї вихованки, невгамовне бажання догодити улюблениці. Поетичністю, мрійністю, захопленістю, таємничими народними переказами, повір’ями, піснями, страшними загадковими оповіданнями, що чарують піснями кріпосних дівчин Тетяна зобов’язана няньці. Світовідчування, вірність моральним завітам старовини, любов до природи й гармонічний зв’язок з нею викликані, безумовно, зворушливо щирими, задушевними оповіданнями няньки.
Коли в Тані смуток і сум’яття в душі, вона по звичці звертається до своєї виховательки, щоб знайти спокій, умиротворення, стан гармонії з навколишнім світом. ” Що, Таня, що з тобою? – “Мені нудно, Поговоримо про старовину”. – “Про що ж, Таня? Я, бувало, Зберігала в пам’яті не мало Стародавніх билей, небилиць Про злих парфумів і про дівиць…” Закохана Тетяна просить розповісти, як закохувалися за старих часів, як знаходили свій нареченого, як шукали свій шлях на щастя. Нянине оповідання не вселило оптимізму дівчині в реальності втілення її мріянь, так, втім, Тетяна й не могла розраховувати на іншу відповідь. Народна мораль, що пропонує смиренність, покірність, абсолютне підпорядкування волі батьків, вірність нареченому, хоч і не улюбленому, але даному раз і назавжди. Нянька без тіні сумніву переконує улюбленицю в тім, що почуття дівчин рівно нічого не значили в долі:
“И, повно, Таня! У ці лета ми не чули про любов”. Таня, повністю поглинена своєю пристрастю, не хоче упокоритися з неможливістю втілення своєї мрії. Але розумне неквапливе мовлення няньки розхолоджує її запал, протвережує, повертає на землю: “Так як же ти вінчалася, нянька?” – “Так, видно, Бог велів. Мій Ваня Моложе був мене, моє світло,, А було мені тринадцять років… Я гірко плакала зі строга, Мені із плачем косу розплели Так з пеньем у церкву повели”.
Уроки народної моральності не пройшли даром для Тетяни, що засвоїла головний принцип дівочої чесноти: вірність чоловікові, незалежно від випробовуваних почуттів, бездоганне виконання обов’язку до гробової дошки. Поетичністю, задушевністю, мрійністю перейнята пісня двірських дівчин, що збирають полуницю в панському саду. Незважаючи на обов’язковість співу (“…І хором по наказі співали… Щоб панської ягоди тайкома вуста лукаві не їли..,”), дівчини співають щиро, дзвінкими голосами, виражаючи ревне прагнення на щастя, красі, втіленню мріянь:
Як заманимо молодця,
Як углядимо видали,
Разбежимтесь, милі,
Закидаємо вишниною.
Вишниною, малиною, Красною смородиною.
Лукавий, веселий, бешкетний зміст пісні різко контрастує зі зніяковілістю й сум’яттям Тетяни, що недбало слухає, тому що спів неспівзвучно її щиросердечному настрою. Не дуже детально, але виразно намальований портрет ключниці будинку Онисії. У її монолозі втілене добре, поважне відношення кріпосної селянки до свого старого хазяїна: а,..И старий пан тут живав; Із мною, бувало, у неділю, Тут під вікном, надягши окуляри, Грати ізволил у дурачки. Дай Боже душі його спасенне, А кісточкам його спокій У могилі, у мати-землі сирий!” Прекрасна, у стилі народних пісень, мовлення Онисії, зворушлива її вдячність своєму панові за уважність, людяність. До Євгенія ж вона досить байдужа й не виявляє ніяких почуттів прихильності, поважності.
Стихію народностей втілює в першу чергу Тетяна. Сюжет, тематика добутку не дозволили поетові створити більше яскраві, детально написані образи представників народу, але й зазначені досить запам’ятовуються своєрідністю мови, характеру, характерним народним світосприйманням, традиційною мораллю.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)