Якщо довіритись вислову, що історію творять видатні особистості, то варто сказати, що все величне в світі вершиться саме ними. Це стосується і літератури, і мистецтва, і науки, і, певно, всіх інших галузей життя. Але видатні особистості не падають із неба, а виховуються тут, на Землі. А серед титанів XIX століття постать Льва Миколайовича Толстого виділяється особливо яскраво. Можливо тому, що сам Толстой усе життя прагнув бути корисним людству, його творчість теж суттєво відрізняється від його попередників і сучасників, бо він показав процес протистояння
людини обставинам, розрив особистості з усім брехливим і соціально несправедливим. Це особливо відчутно у романі-епопеї “Війна і мир”. Не тільки тому, що це монументальний твір, а і тому, що самі поняття війни і миру – це не просто сцени з твору, це щоденна боротьба людини в людському побуті, що ніколи не затихає і рухає життя вперед. А історично конкретне зображення війн, зіткнення армій, поетичні картини природи, сцени з життя поміщицьких маєтків і великосвітських салонів, невдоволення кріпаків своїм становищем, патріотизм народу – все це створює в романі широкий фон епохи, де як вічне
протистояння війни і миру виступає ще одне протистояння – народу і влади. Влада… Її уособлюють і постійні відвідувачі салону Анни Павлівни Шерер, і приватні особи, і російський самодержець, і Наполеон, які вершать долі підлеглих їм людей. А основна тема роману – тема Наполеона – народжується уже на перших сторінках твору, в салоні Анни Павлівни. Там же великосвітська знать показана в ореолі зовнішньої величі і внутрішньої непривабливості. Варто згадати прядильну майстерню, володарці якої було важливо чути шум веретена, а не бачити зміст самої роботи. Це щодо ставлення людей влади до людей безправних. А якщо подивитись на кілька щаблів вище і простежити за стосунками Олександра І і Кутузова? Якою смішною виглядає нагорода царя Кутузову – народному полководцю. На яких терезах можна виміряти те, що зробив Кутузов для своєї держави, для свого народу? І кинуте вслід йому “старий комедіант” звучить обурливо для людини, яка рятувала вітчизну, не думаючи про нагороди. А якою виглядає чиновницька каста верхівки? І це тоді, коли ворог вступив на територію Росії: “Все люди этой партии ловили рубли, чины и в том ловлении следили только за направлением флюгера царской милости”. Можливо, саме тому, що твору Л. Толстого властиві широкий план зображення історичної дійсності і глибоке розкриття безупинного процесу життя, головним героєм виступає народ і основна ідея роману – утвердження непереможної сили народу, коли “миром,- все вместе, без различия сословий, без вражды, а соединенные братской любовью…” люди виступали проти ворога. Усі події і герої роману “Війна і мир” розглядаються у ставленні до війни 1812 року. Вони одержують моральну оцінку письменника залежно від того, наскільки кожний із них здатний проникнутись єдиним з народом чуттям. Народ у романі “Війна і мир” – це категорія не стільки соціальна, скільки моральна, адже це все те найкраще, що є в російській нації. Народ – це і солдати, і Тихін Щербатий, і старостиха Василиса, і купець Ферапонтов, і Наташа, і князь Андрій, і П’єр Безухов, і Кутузов. Народ – це творча сила. Саме тому народне патріотичне почуття вплинуло не лише на П’єра, Наташу, Андрія Болконського, Денисова, Петю Ростова, а й на Долохова, який перебував серед партизан, і на Жулі Курагіну, княжну Катіш, які впевнились у тому, що не можна залишатись на окупованій території. Не зрозуміли цих благородних поривів патріотизму представники влади – Олександр І, князь Василь, фрейлина Шерер, графиня Безухова. У подоланні їх егоїзму були певні труднощі для народу. Ще одним представником влади в романі є Наполеон. На початку війни з Росією ми бачимо його французьким національним героєм, хоча деякі портретні деталі підкреслюють певне позерство. Письменник же побачив у ньому ворога російського народу, а згодом ми побачили, що він є ворогом і власному народові: “И наконец, последний отъезд великого импера-тора от героической армии представляется нам историками как что-то ве-ликое и гениальное. Даже этот последний поступок бегства, на языке человеческом называемый последней степенью подлости, которой учится стыдиться каждый ребенок, и этот поступок на языке историков получает оправдание”. Л. Толстой не показує інтимного життя Наполеона, а намагається представити його людиною державною. Письменник заперечує вирішальну роль історичних особистостей в історії взагалі. Проте він показує ще одну рису народного характеру – бити ворога, але нагодувати полонених, бо навіть у роки війни людяність залишалася ще однією визначальною рисою національного характеру. Саме тому народ – головна сила, яка визначила хід війни. Адже саме поняття “народ” складають люди, здатні на найвищу відповідальність за свої вчинки, за свою долю і долю близьких людей, за долю вітчизни.
