Нам потрібні Щедріни й Гоголі, щоб нас торкали
Є письменники, які залишаються тільки у своєму часі. Вони були потрібні сучасникам, але нащадки їх мало читають. З добутками ж Зощенко, Платонова, Булгакова відбулося зовсім інше. Як не замовчували їх, як не труїли письменників
При житті, їхньої книги прорвали “громаду років” і стали улюбленими в нащадків. По – новому зараз звучать і романи Ильфа й Петрова, яких, на щастя, не торкнулася рука влади. Навіть не віриться, що перерахованим письменником було б зараз 90 -100 років, так молода їхня проза, так співзвучна нашим проблемам і думкам
Дивно
Риевич і інші. От сам його начальник Полихаев, що перестав думати й замінив себе гумовими резолюціями на штампах. Всі сили він віддає боротьбі з іншою установою. Скумбриевич веде липову суспільну роботу, увиливая від своєї
Власної, а запрошений за золото німецький інженер вимагає, щоб йому дали роботу, але не може одержати неї. Не встигли наші шахраї
А знаменита “Вороняччя слобідка” – вмістище квартирних склочників. А як обробляли письменники своїх “побратимів” по перу, а також “новаторів” театрів і кіностудій! Важко перелічити всі ті вади, які майстерно помітили чудові письменники
Але що саме примітне. У Зощенко, Булгакова, Ильфа й Петрова при розходженні в манері й прихильностях Теми сатири й типи досить схожі. Про що пише Зощенко? Про з побут, про квартирні сварки, про бюрократів, про чиновницький нововведени –
Ях, про порожнечу життя обивателя. Але хіба не це ж бичують Булгаков, автори “Золотого теляти”?
“Його подвигу не може забути й не забуде чесна російська інтелігенція перехідного періоду, тому що його думки і його борошна – це її Думи, її страждання”, – писав про Михайла Булгакові Н. Захаров
Роман ” Майстер і Маргарита ” – добуток багатопланове. Але сатира тут блискуча. Булгаков показує, що всі “письменство” багатьох літераторів з вигаданого їм московського об’єднання спрямоване на те, щоб обідати в гарному ресторані, взяти дачу, одержати квартиру, улаштуватися в житті. Він показує неуцтво багатьох поетів і письменників
За допомогою фантастичного Воланда оголюється суть донощиків, розпусників, сутяг, марнотратників життя. Письменник сміється над убогістю житлових умов, позовами з – за квартир
Недарма Воланд зауважує, що квартирне питання зовсім зіпсувало москвичів
Знайшли своє відбиття езоповою мовою й починалися в 30 – е роки масові незаконні арешти. Так, квартира номер 50, у якій оселився Воланд, і колись “користувалася дурною славою”, тому що й до його появи з її безвісти зникали
Мешканці. І зрозуміла миттєва реакція Степи Лиходеева, що, тільки-но побачивши, як опечатують квартиру загиблого Берліоза, і ще нічого не знаючи про його долю, боїться й із прикрістю згадує, що саме недавно усучив Берліозові статтю для напечата –
Ния й вів з ним сумнівні розмови. Атмосфера доносів і підозрілості, настільки типова для 30 – х років, вся в цій сцені
Якщо в Булгакова сатира трохи нагадує щедринский гротеск, то оповідання Михайла Зощенко, скоріше, те саме що ранні оповідання Чехова. Зі сторінок оповідань Зощенко з’являється Москва 20 -30 – х років з її коммуналками, тісними загальними кухнями,
Де чадять примуси, де розпалюються сварки, а те й бійки. Ми сміємося над шахраями, що тремтять перед викликом у прокуратуру (дуже схожі типи є в “Золотому теляті”), над безтурботними молодими людьми, які можуть женитися, навіть не розглянувши нареченої. Ми регочемо над лазнями, де потрібно прив’язувати номерок до ноги, і над лікарнями, де хворих ведуть на “обмивальний
Пункт” і де на очі їм попадається плакат: “Видача трупів з 3 – х до 4 – х”. Примітна галерея випал і пристосованців. От в оповіданні “Шлюб з розрахунку” “старий революціонер з 9 – го року”, що побував у всіх партіях, женитися з розрахунку. Уз –
Нав, що його молоду дружину, що має 15 – й розряд, пільги й талони, розрахували зі служби, отут розводитися з нею й шукає нову наречену
Трохи особняком від зазначених письменників коштує сатира Андрія Платонова, звернена до невідомих нащадків, тому що опублікувати “Котлован” і інші його книги було немислимо. Зі сторінок його добутків встають одномірні люди. Вощев, Жачев, Чиклин і інші персонажі – всі вони жертви класової боротьби і її ентузіастів. Навіть дівчинка Настя чітко вимагає вбивати поганих людей, особливо кулаків. Всі ці люди не мають власної думки, живуть тільки по вказівці. Сільський активіст колгоспу ім’я Генеральної лінії жадібно чекає директив зверху. Він навіть мліє від захвату, коли бачить зображення земної кулі на штемпелях казенних паперів. Дивовижною сатирою й обвинуваченням насичені добутки Платонова, присвячені селу. Так, у п’єсі “14 Червоних хатинок” Антон Кінців велить всім смертельно
Ослабілим колгоспникам “дихати без зупинки”, а “хто продишит до вечора, тому трудодень запишу”.
Епоха в добутках сатириків вимальовується дуже яскраво, хоча, звичайно, однобоко й неповно.
Трагична доля цих веселих людей. Ледве не вмер з голоду після постанови 1946 року Зощенко. Зацькований, умер Булгаков. Все своє життя провів у безвісності Платонов, переживаючи за репресованого сина. І тільки Ильфа й Петрова не торкнулася рука влади, але й вони вмерли рано.
Традиції, закладені російською сатирою 19 століття, були блискуче розвинені зазначеними письменниками. Вони продовжують розвиватися й у сучасній літературі. Особливо хочеться відзначити роман – анекдот В. Войновича про солдата Чонкине, вобрвашем у себе й злість булгаковської сатири, і гумор зощенковских оповідань, що нагадує роман Я. Гашека про солдата Швейке.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)