Найвизначніший бурлескно-реалістичний твір Квітки-Основ’яненка “Конотопська відьма”
Найвизначніший бурлескно-реалістичний Твір Квітки-Основ’яненка – композиційно багатошарова й багатопланова повість ” Конотопська відьма ” – це насамперед гостра сатира на панівну верхівску українського суспільства ХVІІІ ст. Письменник показав типові ризи тієї козацької старшини, значна частина якої в часи поступової ліквідації російським царизмом української державності, послідовних обмежень ним демократичної суті полково-сотенного ладу в Україні у ХVІІІ ст. виродилася в зивчайну експлуататорську верхівку, розкрив тогочасну
Але Квітка у “Конотопській відьмі” думав не так про виразність історичного колориту, як про створення соціальної сатири. У переродженій старшині впізнавалися риси сучасного українського панства, яке вийшло з колишньої старшини, нагромадивши маєтності та одержавши від царського уряду дворянські привілеї.
Сюжет повісті становить
Улюблені прийоми сатиричного висміювання в повісті – тенденційна деформація, перебільшення й карикатурне загострення, що сприяє виявленню провідних, найістотніших вад.
Оригінально поєднуються в повісті відображення міфологічних уявлень, вірувань темних людей та використання народної демонології для висміювання й гострого осудження забобонності, невігластва панівних верств, виявлення їхнього розумового убозтва й моральної потворності. Широко користується письменник прийомом натуралістично знижених портретних зарисовок. Загалом у портретній характеристиці персонажів Квітка надає перевагу експресивному началу над аналітичним.
Головна творча мета автора “Конотопської відьми” – розкрити внутрішні причини історичного занепаду й загибелі Української козацької держави в середині й другій половині ХVІІІ ст. (зовнішня причина – загарбницько-колонізаторська політика Російської імперії щодо України). Ці внутрішні причини Квітка-Основ’яненко художньо демонструє й пояснює так: розпилися, розледащіли, втратили відповідальність з козацько-лицарську справу, державу. Він показав те, що різко дисонувало з великою добою козаччини, руйнувало менталітет нації. Художньо-історіософський діагноз причин історичних лих нації Квітка здійснює у формі самобичування й догани, йдучи за принципом олітературення фольклорно-етнографічного матеріалу (народної демонології, фантастики народних вірувань), користуючись езопівською мовою, принципом “бий в минулому сучасне”. З просвітницьких позицій розкривається потворний, язичницько-варварський звичай “топлення відьом”.
Серед сентиментально-реалістичних творів Квітки-Основ’яненка – повісті ” Маруся “, “Козир-дівка”, “Сердешна Оксана”, “Щира любов”. Центральним персонажем у кожній із них виступає сільська дівчина.
Основна колізія сентиментально-реалістичних повістей письменника – долання позитивними героями з трудових верств, переважно з селянства, суспільних і соціально-побутових перешкод, що виникають на шляху влаштування їхньої долі (“Маруся”, “Сердешна Оксана”, “Щира любов”) чи долі інших людей (“Добре роби – добре і буде”, “Козир-дівка”, “Божі діти”).
Ідейну основу повісті “Маруся” (1832), першого визначного прозово-епічного твору нової української літератури, становить реальний життєвий конфлікт соціально-побутового змісту: на перешкоді до одруження закоханих стоїть перспектива важкої двадцятип’ятирічної солдатської служби для нареченого й злиденної долі жінки-солдатки для нареченої. Квітка-Основ’яненко намагається знайти полегшене розв’язання цього конфлікту через доброчинного хазяїна, який обіцяє героєві повісті за чесну одно-дворічну працю за гроші знайти йому заміну при рекрутському наборі.
Прагнучи показати кращі духовні риси трудового народу й продемонструвати високу естетичну спроможність української літературної мови та придатність її для втілення трагічних сюжетів, вираження тонких емоцій. Квітка-Основ’яненко створює яскраву картину життя, побуту, взаємин духовно багатих простих людей. Сюжет повісті – опоетизована Історія чистого й вірного Кохання сільської дівчини Марусі й парубка з міських ремісників Василя; завершення сюжету трагічне: обоє помирають. На фабулі та образах твору позначилися трагічні мотиви народних пісень-балад та пісенної лірики, поезія сільських звичаїв і обрядів. Ідучи за традиціями сентименталізму, письменник наділяє Марусю й Василя особливою чутливістю й душевною вразливістю, вводить у повість мотиви віщування серця, смерті з туги за померлою коханою.
Основну увагу в характеристиці Марусі письменник приділяє показу її почуттів і переживань. Тут, крім використання традицій сентименталістів, велику роль відіграє ліризм народної пісенності, народнопоетичне зображення внутрішнього світу людини, сильних і піднесених почуттів.
Важливе місце в художній структурі повісті “Маруся” займає опис поетичних народно-національних обрядів сватання, весілля як високохудожніх дійств зі своєю режисурою, своїми ролями, з сюжетом, усталеним текстом, глибокоемоційними піснями та дотепними примовками, з запальними національно-своєрідними танцями. До найкращих сторінок повісті належить майстерно виписана в традиціях сентименталістів елегійна картина українського ранку, яка ніби символізує зародження кохання Марусі й Василя; вона стала взірцем для пейзажних замальовок в українській літературі наступних часів.