“Найбільші чудеса дитинства” (за повістю В. Близнеця “Звук павутинки”)
“Присвячую цю книгу трав’яним коникам, хрущам, тихому дощеві, замуленій річці…” – так написав у посвяті до своєї повісті “Звук павутинки” Віктор Близнець. На його сторінках автор познайомив нас із хлопчиком Льонею, який живе у Ририщах разом із матір’ю. У цьому сільському кутку немає інших дітей, лише під Кіш живуть сусіди – дід Глипа та стара Сіроха. У кожного з них своя доля… і хоча Льоня не має справжнього друга, він не самотній. Бурхлива уява хлопчика подарувала йому фантастичних знайомих – Бумсика (срібного чоловічка),
А де ж взялися ці Пушинки? Навесні, квітнуть сади, а кульбаби світять жовтими сонечками, Вишневі Пушинки у саду. Цілими днями сидять нишком, сумують за сонцем, за фіалками.
Проте є одна істота, якою матері лякають неслухняних дітей. Це – Сопуха, яка сопе так, аж вітер ходить по хаті, вся бура й кудлата. Льонька ховається від неї під подушкою. Але він сміливий і знає, що робити. Треба сказати: “Буме, за Пою!” – і стрибнути з ліжка. Він тепер командир, за ним – вірний Буме. Що там Сопуха – всі вороги розбігаються! Має дверцята, треба тільки знайти і заглянути всередину. І тоді таке побачиш!