Національний колорит поеми “Енеїда”

“Енеїда” Івана Котляревського – оригінальний твір нової української літератури, написаний народною розмовною мовою. Створювалась поема тривалий час, понад двадцять п’ять років. її ще називають “енциклопедією українського життя кінця XVІІІ – початку XІX століття”, бо в творі змальовані різноманітні явища суспільного життя в Україні того часу, відтворені характерні риси побуту, звичаїв нашого народу. Своєю “Енеїдою” Котляревський розповів усьому світові, що є такий народ – українці – із самобутньою культурою,

традиціями. Написана “Енеїда” Котляревським на запозичений сюжет. Письменник “перелицював” на український лад відомий твір античності – “Енеїду” Вергілія. Котляревський ніби одягнув античних героїв в українське вбрання, наділив їх рисами вдачі свого народу.

Розповідь про подорож Енея і троянців ведеться в жартівливому тоні. Герої Котляревського позбавлені величності, святості, вони змальовані звичайними людьми з притаманними їм слабкостями.

“Енеїда” Котляревського була найбільш талановитою переробкою Берилієвого твору. Письменник використав античний сюжет лише як зовнішню

оболонку, наповнивши її цілком оригінальним змістом.

Героїв “Енеїди” можна поділити на дві групи: земні герої та небожителі, що мешкають на Олімпі. Серед земних героїв виділяються Еней і троянці. Вони змальовані в поемі неоднозначно: і в бурлескному, і в героїчному планах.

У перших розділах поеми троянці змальовані у знижувальному плані – це ватага розбишак, які люблять порозважатися, зазирнути в чарчину, їхня поведінка чимось нагадує розваги запорожців. Ватажок троянців – Еней – “парубок моторний” і “хлопець – хоч куди козак”, вдатний до всяких витівок. Він теж любить погуляти. Але водночас це люди обов’язку. Коли виникає потреба боронити рідний край, то Еней і троянці виявляють мужність, патріотизм, поводяться як доблесні воїни. В останніх розділах поеми, змальовуючи цих героїв, Котляревський відходить від бурлескних традицій. В образах Енея й троянців виразно простежуються риси доблесного українського козацтва.

В останніх розділах поеми серед троянців Котляревський виділяє два образи – Низа й Евріала. Ці юнаки приєдналися до троянського війська, щоб допомогти йому воювати проти ворога, і поплатилися життям.

Котляревський захоплюється мужністю воїнів і через їхні образи висловлює свої погляди на те, як потрібно любити й обороняти Вітчизну:

Любов к отчизні де героїть, Там сила вража не устоїть, Там грудь сильніша од гармат”.

Що стосується образів богів, то вони зображені в сатиричному, знижувальному плані. Котляревський опустив богів з Олімпу на землю, він позбавив їх святості, показав звичайними людьми. Боги в поемі наділені’рисами української панівної верхівки кінця XVІІІ століття. Вони хабарники, нероби, інтригани, нудьгують від бездіяльності, проводять час у сварках і пиятиці. Цар богів Зевс змальований як п’яниця і самодур. Нептун і Еол – хабарники. Юнона – пліткарка, інтриганка.

Суттєві риси життя панівної верхівки України відображені й в образах деяких земних героїв: царя Латина, його дочки Лависі, КНЯЗЯ Турна та інших. Нищівної критики Іван Котляревський досягає в картинах “пекла” та “раю”. Вони описані в дусі фольклорних традицій, письменник висловив у цих епізодах народні погляди. У пеклі знаходяться пани, що знущалися з простого люду, несправедливі судді, хабарники, пліткарі – всі, хто не дотримувався в житті правди.

У раю ж, навпаки, знаходяться люди, які жили по совісті.

У поемі добре відтворена побутова культура українців: звичаї, обряди, народні вірування, одяг, житло, розваги, танці, національна кухня, народна медицина та інше. У цьому творі відображені особливості тогочасного життя нашого народу. Він утверджує давність родоводу й національного коріння українців, має важливе історико-культурне значення.

У літературі кожної країни є твори, без яких важко уявити собі життя народу. Одним із таких творів, безумовно, є поема Івана Петровича Котляревського “Енеїда”. Узявши за основу класичну поему давньоримського поета Вергілія, Котляревський розповів про пригоди славного Енея зовсім по-новому, так, немов усі ці події відбувалися з українськими козаками. Написана справді народною мовою, поема є енциклопедією народного життя, невичерпним джерелом мудрості та веселого сміху. Створена поема у травестійно-бурлескному жанрі, тобто такому, який передбачує творче перероблення відомого запозиченого сюжету та створення на його основі нових яскравих образів.

Уже найперші рядки поеми розкривають уважному читачеві творчий задум автора: розповісти, спираючись на класичний твір, про життя українців.

“Еней був парубок моторний І хлопець хоч куди козак…” Така характеристика вже з самого початку налаштовує читача на певний лад. Він ще не знає, наскільки точно автором буде переданий класичний сюжет, але розуміє одне: нудно не буде. Треба зазначити, що Котляревський – не перший, хто вдався до травестування римського оригіналу. Але якщо його попередники намагалися пародіювати образи, драматичні колізії класичної епопеї, то український поет і драматург намагався перелицювати оригінальний латинський текст у підкреслено зниженій патетичній тональності. Його троянці – “ватага розбишак”, “обсмалені, як’гиря, ланці”. Греки не просто розбили Трою, а – “зробили з неї скирту гною”, уже нагадують козаків-запорожців. Іронічне зображення “троянсько-козацького” війська зовсім не має на меті принизити героїв, навпаки, вони завзяті, хоробрі, наполегливі й мужні.

Майже всі персонажі поеми, у тому числі й боги, вбрані в український одяг, їдять українські страви та віддають перевагу українським напоям. Приїхавши у Карфаген, у гостях у Дідони Еней вбирається в одяг покійного карфагенського царя: “Штани і пару чобіток, Сорочку і каптан з китайки, І шапку, пояс з каламайки, І чорний шовковий платок”. І страви на столі теж були знайомі українському читачеві: “Свинячу голову до хріну І локшину на переміну, Потім з підлевою індик; На закуску куліш і кашу, Лемішку, зубци, путрю, квашу І з маком медовий шулик”. Навіть сам верховний бог Зевес “кружав сивуху І оселедцем заїдав”. А богині на Олімпі, буває, поводяться, наче базарні перекупки: “Венера лайки не стерпіла, Юнону стала кобенить; І перепалка закипіла, Одна другу хотіла бить. Богині в гніві также баби І также на утори слабі, 3 досади часом і брехнуть, І, як перекупки, горланять, Одна другу безчестять, ганять. І рід ввесь з потрухом кленуть”.

Котляревський дуже достовірно наводить звичаї українського народу, зображує побут різних верств населення, а також повір’я, одяг, прикмети, народні гуляння і навіть україціькі страви. Наприклад, з опису пекла можна багато дізнатися про склад тогочасного українського суспільства: “Там всі невірні і христьяне, Були пани і мужики. Була тут шляхта і мішане, І молоді, і старики; Були багаті і убогі, Прямі були і кривоногі, Були видющі і сліпі, Були і штатські, і воєнні, Були і панські, і казенні, Були миряни і попи…” А Кумська Сивілла, розповідаючи про себе, приводить своєрідне датування, пов’язане з тими чи іншими епізодами української історії: “при Шведчині я дівувала”, а “татарва як набігала, то я вже замужем була”.

У поемі широко представлений і народний фольклор. Троянці “Кугикали все пісеньок: Козацьких, гарних, запорозьких…”, “Про Сагайдачного співали, Либонь, співали і про Січ”. А під час гулянь грала музика. От і читаємо ми про бандуру, дудку, сопілку, інші народні музичні інструменти. Не обминув Котляревський і народні казки. Так, уже згадувана Сивілла – типова Баба Яга зі слов’янського фольклору; прибувши на латинську землю, троянці дарують царю Латину і його рідним скатертину-самобранку, килим-самоліт і чоботи-скороходи.

Окремої уваги заслуговує мова поеми. У ній органічно поєднуються прислів’я та приказки (“і все на ус собі мотала”, “хто чим багат, то тим і рад”), влучні крилаті вислови (“бісиків пускать”, “кричав, як в марті кіт”). Та й самого Енея автор неодноразово називає суто по-українському – Анхізенко. Багато в поемі чисто мовних засобів – порівнянь (боги “із неба виткнули носи, …як жаби літом, із роси”; “Зевес моргнув, як кріль усами, Олімп, мов листик, затрусивсь”), епітетів (“чортові сороки”, “прокляті вітри” і т. ін.) Комізм твору посилюється й таким засобом, як бурсацька “тарабарщина” чудернацька “вивернута” мова шляхом неприродного поєднання різних складових частин, окремих слів (“Борщів як три не поденькуєш, на моторошні засердчить”).

“Енєїда” – перший друкований твір нової української літератури. Самим своїм існуванням вона показала невичерпність створення літературних зразків рідною мовою. Котляревський майстерно змалював життя українського народу, що робить його поему справжньою енциклопедією українознавства.