На серці жаль, мій спокій зник І вже не вернеться повік
Учнівський твір За трагедією Йогана Гете “Фауст” і поемою Тараса Шевченка “Катерина”. Тема кохання і зради – одна з провідних у світовій літературі. Нерідко шлях до щастя був политий сльозами туге та розпачу, бо заради кохання жертвували навіть найціннішим – життям. Багато літераторів XVІІІ століття зверталося до те збезчещеної і покинутої дівчини. Але тільки Гете зм піднести цю тему на рівень справжньої трагічності. До такої дівчини отримала художнє втілення в славнозвісній трагедії “Фауст” – найвищому досягненні
Сумирність, лагідність – Що краще є в природі
Цих найкоштовніших з окрас? її дівоча врода та душевна чистота полонили серце Фаус-І та, і Маргарита відкрила йому душу,
І от тепер я грішна! Та, Боже, що то за сумління, Солодкого чуття багаття!
Складна життєва ситуація, в якій опинилася набожна і щира Гретхен – народження позашлюбної дитини, смерть матері і брата, розлука з коханим, осуд з боку сусідів її призвела її до божевілля, зруйнувала молоде життя, залішивши сльози туги та розпачу.
Не судилось і Катерині з однойменної поеми Тараса Шевченка знайти щастя в коханні. Бідна дівчина не лише зруйновала своє життя та зганьбила дівочу честь, а й знеславила своїх батьків, завдала їм тяжкої образи. Під тиском людського осуду вони вигнали дочку-покритку з хати, і молода жінка з немовлятком на руках пішла світ за очі, не сподіваючись розшукати коханого, не сподіваючись на його любов та ласку. На руках дитина. Вийшла з села – серце мліє… Сумними були її мандри, але, як і кожна любляча мати, Катерина думала не про себе, а про те, що буде з сином, оплакувала його тяжку долю безбатченка.
Невеселі думи не давали спокою і Маргариті. Вона розуміла, що нікому у всьому світі немає до неї діла, що її гріх ніколи не дасть спокою.
Ой, тяжко-важко ходить попідтинням, А ще до того з нечистим сумлінням… Ой, тяжко-важко в чужині блукати І щогодини ждати розплати!
Палке кохання Гретхен стало причиною божевілля героїні. За середньовічними законами, народження позашлюбної дитини каралося відлученням від церкви і громадським судом. Тому досить часто молоді матері-покритки вбивали своїх дітей. Ця доля не обминула і гетевську героїню. Збожеволівши з горя, вона починає марити:
Рідну неньку я з світу звела, Втопила рідне дитя. Твоє й моє було в нім життя.
Вона впевнена, що Божий суд не простить її, бо цьому гріху нема прощення.
Мефістофель вважав, що душа дівчини навік загинула, але Бог простив її, і голос з неба відповів Духу Зла: “Врятована!” Можливо, що каяття саме і врятувало її душу. Біля небесної брами Фауста зустрічає душа Маргарити, яка все йому вибачила і любить, як раніше. Хор янголів уславлює “вічну жіночність” – усепрощаюче кохання та заступництво Богородиці. Своїм твором Гете, як і Шевченко, хотів не тільки під-І креслити жахливе становище дівчини-покритки в суспільстві, а й розказати про те, що шлях до щастя не завжди встелений квітами, що на цьому шляху багато труднощів, І сліз та розпачу.
І Гете, і Шевченко вважали, що людина не застрахована від помилок, бо ніколи їй не вдасться осягнути всі таєм-І ниці світу. Але життя кожного буде недаремним, якщо він не буде коритися долі, намагатиметься знайти своє щастя, яким би складним не був шлях до нього.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)