Музика в житті й творчості Лесі Українки
Кожний вид мистецтва прекрасний по-своєму, а ось поєднання їх здатне глибоко вражати нашу душу, викликати бурю емоцій. Література і музика завжди йшли поруч. Це дві галузі культурного життя народу, між якими існує особливо тісний взаємозв’язок. Підтвердження тому – наша пісня, слава про яку лине по всьому світу.
Однією з характерних рис українського народу є музикальність. Багато видатних представників нашої літератури були наділені неабиякими музичними здібностями, любили пісню, складали музичні твори, співали, грали на музичних
Ось переді мною репродукція картини В. Забашти “Лисенко слухає гру Лесі на фортепіано”. Тендітна дівчина в красивій вишиванці натхненно схилилася над інструментом, а її ніжні руки легко літають над клавішами. Біля фортепіано в задумі стоїть сивий майстер – Микола Лисенко.
На його обличчі – вираз захоплення. Леся грає. Незабаром тяжка хвороба відбере в неї цю радість спілкування з “давнім добрим другом” – так вона називала фортепіано. Елегійно звучать
Мій давній друже!
Мушу я з тобою
Розстатися надовго…
Жаль мені!
З тобою звикла я ділитися, журбою,
Вповідувати думки веселі і сумні.
Відтоді через усе літературне життя Лесі поезія й музика пройдуть пліч-о-пліч, увиразнюючи одна одну, надаючи неперевершеної художньої сили її творам.
Музика завжди викликала в душі Лесі цілу гаму почуттів. Вона чула мелодії скрізь: у леготі весняної ночі, у шумі морських хвиль, у шелестінні трав, у буянні лісової стихії…
Ще маленькою Леся, зачарована картиною нічного неба, якось сказала: “Хмарки пливли і пливли крізь місяць одна за одною піцикато”, а іншим разом порівняла: “В садку стояла така співоча ти шина, ніби грали піанісимо в найційнішому адажио”.
Леся володіла технікою гри настільки, що могла вільно читати з листа доволі складні твори класичного репертуару, виконувати в колі близьких друзів окремі сонати Бетховена, ноктюрни і вальси Шопена, п’єси Шумана, Шуберта, твори Лисенка, Завадського…
Музика давала поетесі творче літературне натхнення, під її впливом яскрава фантазія вимальовувала дивовижні сюжети та образи:
Коли я смуток свій на струни клала,
З’являлась ціла зграя красних мрій,
Веселкою моя надія грала,
Далеко линув думок легкий рій.
Пісня, музика, мелодія – ці образи в поезіях Лесі Українки часто набувають символічного значення, втілюючи в собі високе прагнення авторки до краси, духовності, оптимізму:
На шлях я вийшла ранньою весною
І тихий спів несмілий заспівала…
Бажаю так скінчити я свій шлях,
Як починала: з співом на устах!
Дочка Прометея вірила, що після її смерті “на світі запалає покинутий вогонь” її пісень; вона прагнула “серед лиха співати пісні”; вона торкала “сім струн… струна по струні” і щиро бажала:
Нехай мої струни лунають,
Нехай мої співи літають
По рідній коханій моїй стороні.
Герої її творів кохаються в музиці: пробуджена грою на сопілці, розкриває перед нами красу своєї душі лісова русалка Мавка; акомпануючи собі на мандоліні, “примовляє пісні чудові” поет із “Давньої казки”; співає колискову ненька своєму немовляті…
У циклі віршів “Мелодії” Леся написала:
Хотіла б я піснею стати
У цію хвилину ясну,
Щоб вільно по світі літати,
Щоб вітер розносив луну.
Так і сталося. Поетичне слово безсмертної Лесі лунає по світу стоголосою піснею, бо саме музика була невід’ємною частиною її духовного життя.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)