Мудрість і краса народної балади
Балади (“Бондаревна”, “Ой на горі вогонь горить”, “Ой летіла стріла”, “Козака несуть”). Серед інших видів усної народної Творчості Балада залучає ліричністю, поетичністю, фантастичними картинами, дивними метаморфозами, неповторною красою звичайних людей, загостреним драматизмом їхніх доль. Українська балада надзвичайно емоційна, хвилююча, сильно впливає на людські почуття, примушує співпереживати героям, замислюватися над самим життям. У баладі завжди криється народна мораль, повчання або застереження. Навіть якщо
Це – балада про Байде в турецькому полоні, про двобій Не Сподіваючись зі шляхетским загоном,
Ой у місті Немирові дівок танець ходить, Молода Бондаревна всіх передом водить Ой приїхав пан Канівський з великого двору, Він зліз із коня та й до корчми – не знає гонору
Незважаючи на людей, пан обіймає й цілує гарну дівчину. Соромлива панянка б’є шанувальника по особі, не турбуючись про наслідки. За порадою людей вона змушена втекти додому, “а за нею гайдуки з голими шаблями”. Піймали вони Бондаревну “за руку й повели Бондаревну на велике мучення”. Пан Канівський пропонує їй вибір: “Або ти хочеш, Бондаревна, меду, провина пити. Або хочеш, Бондаревна в сирій землі гнити”. Дівчина вибирає смерть, і пан зі злості вбиває її з лука, а потім улаштовує пишні похорони, скликаючи всю шляхетскую знати. Цей сюжет близько родинний із сюжетом про нескорену бранку в турецькій неволі. Бурхливі історичні події, пов’язані з виникненням козацтва й відважним захистом рідної землі, що постійно терпіла нещастя від численних завойовників, викликали інтенсивний сюжетно-тематичний розвиток баладної творчості.
Із сюжетів, які дійшли з найдавніших часів, загостреним драматизмом відзначається “Стріла” (“Ой летіла стріла”) – убитого овдовілого сина оплакують три зозулі, які персоніфікують матір-удову, дружину й сестру: “Ой, матінка плаче, Поки жити буде, А сестриця плаче, Поки не забуде. А миленька плаче, Поки його бачить”. Невимовний жаль про загиблого лицаря-козаку, безутішні сльози матері, сум сестри стискають відкрите до співчуття серце. Із глибоким болем і сумом замислюєшся над осиротілою долею молодої козацької дружини… Проводи рідними воїна, прощання з ним назавжди, двобої з ворогами, самотня смерть лицаря, його останнє звертання до рідного через символічних вісників нещастя – коня, орла, ворона – це не тільки летописно достовірна фіксація конкретних подій, але й художнє відображення багатого внутрішнього миру народу. Навіть смерть у баладах зображена не як трагічна подія, а спосіб рішення конфлікту, вихід з безнадійної ситуації. В історичних баладах це ще й засіб прославляння героїзму козака-лицаря, оспівування його чеснот, увічнення високої місії на рідній землі.
І тільки вороний кінь розповість сестрі й матері про несподіване одруження його молоденького хазяїна: “Не плач, мати, не журися. І вже твій син женився, И взяв собі паняночку, У чистому полі земляночку” (“Ой на горі вогонь горить”). В українськомуому баладномуому фондіі налічуєтьється понад трист сюжетні типи. Це надзвичайно різноманітний епос. Кожний його добуток випромінює високу й мудру етику сімейних і суспільних відносин, зображує поетичну красу баладних героїв, набудовує на захист волі, справедливості, вірності, доброти й сміливості, збуджує гостре прагнення опору злості, несправедливості, гнобленню, боягузтву. Тому те народні балади не старіють століттями, переходячи не тільки від покоління в покоління, а й від народу до народу. На грунті народних з’явилися балади Т. Шевченко, С. Руданского, Ю. Федьковича, Ю. Крашевского, О. Грози, Янки Купали.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)