Мої роздуми над віршем Т. Шевченка “Минають дні, минають ночі”
Мене завжди хвилювало питання: чому деякі Твори, навіть якщо й стають популярними свого часу, швидко забуваються і поступово зникають у часі, тоді ні інші поезії живуть у віках і пам’яті людей. Мені здається, життя поезії залежить від того, наскільки глибокою є думка, висловлена в творі, наскільки імовірними є почуття, чи викликає витвір слова роздуми та переживання, чи залишає читачів байдужими. Тарас Шевченко – людина надзвичайного малярського та літературного таланту. Вже стільки десятиліть минуло з часу написання його віршів, а ми
Поезія “Минають дні, минають ночі…” має, насамперед, нетривіальну композицію: умовно її можна поділити на дві частини. У першій частині ми спостерігаємо за згасанням природи, паралельно відбувається й згасання життєвої снаги у душі ліричного героя: “І не знаю, чи я живу, чи доживаю, чи так по сві ту волочусь, бо вже не плачу й не сміюсь…” Здавалося б, ліричний
Страшно впасти у кайдани, Умирать в неволі, А ще гірше – спати, спати І спати на волі – І заснути навік-віки, І сліду не кинуть Ніякого: однаково – Чи жив, чи загинув!
Поет прагне повноцінного життя, яке не минеться, не буде непомітним, він прагне навіть не просто щастя, а долі, тобто “діяльності. духу”, думок та переживань, сили духу, яка в змозі подолати й злу долю:
Доле, де ти?
Доле, де ти?
Нема ніякої!
Коли доброї жаль, Боже,
То дай злої! злої!
Ці рядки проходять рефреном через увесь твір. Творчість Т. Шевченка неповторна, але й думки, висловлені автором через своїх ліричних героїв, – також часто оригінальні та по-філософськи глибокі. Багато хто з нас теж хоче не минути безслідно, боїться “сліду не кинуть”, а більшість тих, хто прагне визнання та слави – люди, які хочуть досягти чогось заради власних амбіцій чи заради грошей: слава заради слави, влада заради самого відчуття влади. Не таким постає ліричний герой Шевченкового твору: він прагне залишити слід не заради поклоніння натовпу, а заради роботи духу, самопізнання та саморозвитку, які неодмінно супроводжують створення чогось вищого, вічного, вагомого. Читаючи цей вірш, я подумав про те, що можна мріяти нібито про одне й те саме, але з різною мотивацією, – і це будуть вже зовсім різні речі: “кинути слід” – заради втамування власних амбіцій чи заради створення чогось, заради самого процесу творення і пізнання. Неймовірно, як поетові вдалося поставити цю проблему у таких, на перший погляд, простих рядках…
Мені згадався відомий вислів іншого видатного письменника Л. Толстого: “Вічно боротися, а спокій – душевна цінність”, – приблизно так говорив російський прозаїк та філософ про душу людини.
Зараз я та мої друзі ще навчаємось у школі, а молодість, як відомо, – та пора, коли душа живе насиченим життям, щодня пізнаючи нове, здобуваючії новий досвід, пізнаючи саму себе. Але і зараз важливо запам’ятати сказане видатним поетом, аби ніколи не “завмерти серцем”, не втратити ентузіазму, жаги до життя та до духовного розвитку…
(1 votes, average: 5.00 out of 5)