Мої роздуми над твором Р. М. Рільне “Пісня про Правду”
“Пісня про Правду” Рільке переносить нас у сиву давнину, де у Південній Русі, в тихих самотніх степах, що звуться Україною, хазяйнувати польські пани. Вони були жорстокими володарями У цих жорстоких людей у руках були навіть церковні ключі, які видавалися за певну окрему платню. Люди були уяремлені не тільки фізично, а й духовно.
Ми бачимо Київ тих часів. Автор “Пісні про Правду” називає Київ священним містом, де Русь уперше заявила про себе чотирма сотнями священних куполів. Саме це велике місто Знищувалося пожежами, а в степах
Потреба в іконах росла. Братися за їхнє створення означало наближатися до Бога. Це розумів і Петро Якимович – швець за фахом. Він теж брався малювати
Проте цей випадок з іконою не заступив Олексі шлях до Бога. Якось увечері на початку літа, коли родина вечеряла, на порозі їхньої хати з’явився сліпий коб – іар. То був один із тих кобзарів, що ходив із своєю дванадцятиструнною бандурою по селах і співав про велику славу козаків. Цього разу сліпий кобзар заспівав іншу пісню і проспівав її тричі. Цс була пісня про Правду. І починалася вона сумно:
Нема в світі Правди, не знайти, немає…
Бандурист співав натхненно, слова так і западали у душу. Кривда перемагає у світі. У заклику до боротьби за Правду бандурист знаходив такі слова, що бентежили слухачів:
Правдо, мати рідна, орлице крилата.
Де ж той син, що прийде тебе відшукати?..
Не тільки люди перебували під гнобленням, а й Правда потерпала від гоніння. Кобзар закінчив пісню словами, які запевняли: борцям за Правду на підмогу стане Бог великий, “і вкаже, єдиний, праведну дорогу”.
Тож дорога до Бога була відкрита усім чесним людям землі української. Пісня про Правду надихнула Олексу на боротьбу. У нього стало якось чудно на серці. Він узяв рушницю і вийшов з хати. Одержав материнське благословіння. Немає сумніву, шо Олекса, як і інші патріоти, вийшов на праведний шлях, а на підмогу патріотам став сам Господь.