П’єса Антона Павловича Чехова “Вишневий сад” була написана у 1904 році. Це був час, коли особливо загострилися соціальні відносини, коли різко пожвавився суспільний рух у країні – тобто назрівала перша російська революція. В останній своїй п’єсі Чехов відгукнувся на ті злободенні питання, які хвилювали його сучасників. Росія на Зламі століть. Саме таку Росію ми бачимо на сторінках п’єси Чехова “Вишневий сад”. Перед нами проходить ціла галерея образів. Ось Любов Андріївна і Леонід Андрійович – колишні господарі вишневого
саду. Доньки Любові Андріївни – Варвара та Анна, студент Петро Трофимов, лакеї Фірс та Яша і, нарешті, друг сім’ї – купець Лопахін. Класичне розставлення сил у російському суспільстві. У п’єсі також намічена перспектива боротьби між ними. Дворянство (Раневська та Гаєв), нова буржуазія, яка починає підніматись (Лопахін), нові сили, які ідуть їм на зміну (Петро й Анна). Кожен із героїв п’єси живе своїм життям. Читаю п’єсу, і мене ніяк не покидає почуття тривоги. Життя героїв п’єси не приносить їм ні радості, ні щастя. Всі вони наче приречені, живуть ніби у сні, на межі реального і містичного. Любов
Андріївна Раневська та її брат Гаєв – представники дворянства, старого, віджилого класу. Вони ніяк не можуть, та й не бажають пристосуватися до нових економічних умов. І справа не лише в тому, що вони просто невмілі, непрактичні. Вони не можуть припуститися самої думки про те, що можна продати маєток. їх дім такий дорогий і рідний серцю кожного з них. Але й врятувати вони його не можуть. Безвільні й безпомічні, у нових економічних умовах вони виявляються абсолютно безпорадними, непрактичними, адже все життя вони жили за рахунок праці інших – весело й безтурботно. І ось розкішний маєток з прекрасним вишневим садом продано. Зруйновано ще одне “дворянське гніздо”. Мені шкода, що такі інтелігентні, освічені, культурні люди, як Гаєв та Раневська, не змогли знайти себе у новому житті, бо були непристосованими до будь-якої серйозної роботи, безвільні й безпорадні. Образами Гаєва та Раневської автор п’єси А. П. Чехов доводить, що Росії нема чого більше чекати від дворян. їх час минув. Але хто буде творцем нового життя? Хто посадить новий сад? Готовність до цього начебто є в Петі та Ані. Але у роздумах Петі немає особистої сили, переконаності. До того ж він “вічний студент”. Ні, не такі люди оволодівають життям та стають його творцями та господарями. Молодість, недосвідченість та життєва непристосованість властиві й Ані. Можливо, творцем нового життя стане Лопахін? Але характер цього героя наділений двоякістю, протиріччями. Йому притаманна внутрішня неврівноваженість, ницість. Ним керує не лише мрія, але й помста: він купив маєток, де його дід та батько були рабами. І знищує він вишневий сад не лише заради наживи, а й заради помсти. У Лопахіні ніби співіснують та борються дві людини – “тонка та ніжна душа” та “хижий звір”. Інколи йому здається, що всі його вчинки і дії викликані високими помислами й мріями. Він вважає себе не просто будівельником дачних дільниць, але щасливого майбутнього, нового життя. Але мрії його про роль дачників у історичному процесі здаються нам просто смішними. Таким чином, Росія, як її побачив Чехов на зламі піків, ще не мала потрібного ідеалу людини. У країні назрівають зміни, але люди поки що до них не готові. І герої “Вишневого саду” ще не піднялися на ту висоту, якої вимагає від них майбутнє випробування. Тому мешканці вишневого саду ставлять себе у смішне становище: виховані, освічені, а не можуть вирішити простого питання: як жити далі? Як жити далі Раневській, Гаєву? Лопахіну? Ані? На мою думку, їм передусім слід змінити спосіб життя й мету його. Жити, не беручи від життя все краще, а в ім’я інших людей. Виробити у своєму характері стійкість, волю, порядність. А головне – почати працювати. В ім’я прийдешнього, в ім’я майбутніх поколінь. Це й буде смислом їх життя. Отоді й зацвіте новий, молодий, прекрасний вишневий сад!
