Home ⇒ 📕Нові твори ⇒ Мої думки про роман Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”

Мої думки про роман Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”

Роман Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання” побачило світло в 1866 році й дав думаючим людям привід знову й знову обговорювати питання, що цікавило людство багато сотень років: ” чиВсі люди рівні у своїх правах і обов’язках або існують індивідууми, що коштують високо над масою людської й имеющие набагато більшу волю в діях, ніж обивателі?” І донині не припиняються суперечки й звади на цьому грунті: згадаємо, хоча б расизм, антисемітизм, фашизм і т. д. – адже вони мають на увазі, що одні люди краще інших! Герой роману “Злочин і

покарання” також замислювався над питаннями пристрою людських соціумів. Родіон Розкольників хоче заново для себе й усього людства вирішити всі питання життя, де доля всіх нещасні страждання й смерть. І раз необхідно поламати цей порядок, зупинити щогодини, що відбувається несправедливість, необхідний і Герой В Щирому, древнім значенні цього слова. Отже, Герой покликаний змінити мир. Обравши роль рятівника людства, Родіон Романович створює нову систему цінностей, якусь теорію, відповідно до якої існує надлюдина, влада що має й переступає, що проливає “кров по совісті”.

Це трагічне забуття християнських

заповідей, ця підміна моральних законів законами арифметики: “Одна смерть і сто життів замість так адже отут арифметика!” виховується в людині всім ладом сучасної йому життя, самою атмосферою міста із сірого каменю. Та й що таке Петербург, у якому відбувається майже вся дія?

Це місто, у якому людина втрачає себе остаточно, перестає відчувати реальність. Автор створює дивну, майже неймовірну атмосферу півсну-напів’яви, у яку ми поринаємо слідом за героєм, і відчуття вірогідності происходящего відразу залишає нас. Разом з Родіоном і ми несемося, стикаючись із його пропасною свідомістю, у безкрайні простори духу, не обтяженого тілом. Розкольників перестає відчувати себе, і навіть прийняття їжі здається йому далеким, насильницьким. Він почуває лише биття своєї думки, що і стала для нього життям, Сам Петербург, “смердючим, курним, зараженим містом повітря” провокує Раскольникова на ідею й учинок. Достоєвський уважав, що велике місто диявольське створення цивілізації має особливий вплив на душу людини

Місто в романі помилка природи, омана, випадковість. Мене вразила наполегливість автора в докладному описі брудних вулиць, їхнього смороду й мерзенності, курного міського каменю, від якого ніде немає порятунку. Це нежива матерія, що і людини прагне поневолити, уподібнити собі. Петербург перетинає безліч річечок, рік, каналів

Але в Петербурзі Достоєвського не відчувається присутність живої води. Томимые спрагою, мучимые палючим сонцем і духотою, бродять по місту його мешканці, усюди натикаючись лише на мертвий камінь. Але як тільки комусь захочеться звести рахівниця з життям, негайно виникає ріка, з’являється високий міст, з якого так зручно кинутися долілиць головою… Навіть ріки в цьому місті не явище природи, не прекрасний Божий утвір, а брехливе перевтілення каменю

Але хіба можна виправдати всім вищесказаним те, що людина вбиває іншої людини, щоб довідатися, той чи він великий Герой, що згодом принесе їм щастя. Уявивши себе “право имеющим”, Розкольників зневажає святе, непорушне для людської свідомості він зазіхає на людину. “Не убий, не укради”, написано в древній книзі. Це заповіді людства, аксіоми, прийняті без доказів

Розкольників дерзнув засумніватися, вирішив їх перевірити. І Достоєвський показує, як за цим неймовірним сумнівом треба тьма інших болючих питань і ідей. І безодня борошна собі й іншим. За задумом герой робив не злочин, а пробу; підняв руку не на людину, а на “вошу”. Але тоді чому він так боїться, так завмирає від будь-якого чужого окрику, чому так нестерпно йому бачити рідних мати й Дуню?

Розкольників усвідомить, що не “бабу вбив, а себе”. Він біжить від цієї думки, як Страшного Суду, – не міг, не смів це робити. У якісь моменти зовнішні події відволікають Родіона від його внутрішнього переживання, він забуває про вчинений і вже готовий радісно й звільнення викликнути: “Є життя! Не вмерла вона ще з бабою!

“. Але ця лише мить. Життя вмерло – залишилося борошно. Злочин коштує між ним і миром. Убивство – акт присвяти у великі. Він відрізав себе від всіх

У гордій самітності створював Розкольників свою теорію, готувався до “проби”. У ті дні й годинники ніхто йому не був потрібний. Зрозуміти ж істину случившегося в такій самітності неможливо: герой уже переступила рису, свідомість його не може самостійно вирватися з кола ідей, певних теорією. Він метається в пошуках живої душі, що змогла б вислухати його й полегшити страждання. І тоді з’являється Соня Мармеладова.

Її поява, по-моєму, досить значима в романі. На злочин людин іде один. Повернутися до людей він один не може, необхідний хтось, хто розділить зі злочинцем його гріх

Соня, поставлена в ті ж умови існування, ще більш, ніж він, принижена, Соня – інша. Інша система цінностей втілилася в її житті. Принеся себе в жертву, віддавши своє тіло на попрання, вона зберегла живу душу й той необхідний зв’язок з миром, що розриває Розкольників. Саме Соня переконує Родіона зізнатися у вчиненому. І герой погоджується з нею, але в той момент у його душі немає каяття

Він доніс на себе лише тому, що таємниця давила його, заважаючи жити й дихати. Але, щоб знову почати жити, дивитися на мир іншими очами, необхідне покаяння. Покаяння це не просто визнання своєї помилки, але найдавніший обряд очищення душі, що дає согрешившему надію на порятунок, шанс почати життя ще раз. Покаяння це страждання, тому що вже нічого не можна поправити. Покаяння це самозречення, за яким треба спокута. Це болісно довгий шлях

Навіть на каторзі Розкольників не хоче відступити від своєї теорії. Він думає, що це тільки він винний у що произошли, але теорія непогрішна. Усе змінюється лише в другій частині епілогу. Розкольників бачить сон про моровой виразку: своєрідна реалізація його теорії

Всі люди уявили себе героями, дієприкметниковими до вищої істини, і прагнуть повести людство в царство щастя й справедливості. Але ніхто не бажає йти вслід: адже генієм думає себе кожного. Розпалюються суперечки, які незабаром доходять до воєн. В ім’я щастя всього людства люди вбивають один одного й усе менше й менше в живі залишається на планеті. Пустельна земля, де люди перебили один одного, от логічний підсумок теорії Раскольникова.

И тільки після цього сну починається звільнення його з-під влади ідеї, починається його шлях до людей. Дивно, що й пейзаж епілогу різко відрізняється від картин природи в шести частинах роману. З’являється простір, безкрайні види, живаючи й потужна, не скована набережними сибірська ріка… Це знак зміни в долях героїв, про яку ми вже не довідаємося

Достоєвський зробив предметом літератури аналіз стану злочинця після здійснення злочину, провів найтонше психологічне розслідування. Надлюдина на сторінках роману перетворюється в переляканого й змученого ізгоя, що мріє про покарання як про рятування від страждань. Автор не просто стежить за мученнями героя, він зображує вмираюче життя, причому з такою силою й вірогідністю, що ми мучимося не менше, ніж сам герой. Достоєвський, на мій погляд, хотів застерегти людей від подібних учинків і подібних думок, показати, наскільки небезпечні й до чого приводять такі теорії. Безумовно, ці теорії мають право на існування, але звертатися з ними треба гранично розумно й обережно.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

Схожі твори:

  1. Сутність теорії Раскольникова.(по романі Достоєвського “Злочин і покарання”) Сутність теорії Раскольникова. (по романі Достоєвського “Злочин і покарання”) Роман Достоєвського “Злочин і покарання” був написаний у шістдесяті роки XIX століття. Це було неясне для Росії час. У Росії поглибилися соціальні протиріччя Достоєвський виступає проти суспільства, що штовхає людини на злочин. Письменник говорить, що людина повинен мати право на нормальне...
  2. СОЦІАЛЬНІ МОТИВИ ЗЛОЧИНУ РАСКОЛЬНИКОВА В РОМАНІ ДОСТОЄВСЬКОГО “ЗЛОЧИН І ПОКАРАННЯ” Роман Ф. М. Достоєвського, по суті, є соціально-психологічним і філософським добутком. Достоєвський показав дно капіталістичного міста, мир принижених і ображених. Автор викриває суспільство, де панують гроші, суспільство, що нещадно до тих, хто не має грошей. Жертвою капіталістичного миру стає й головний герой роману – Родіон Розкольників. Цей образ відтворений психологічно...
  3. Правда Раскольникова й правда Соні у романі Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання” Родіон Розкольників – головний герой роману Достоєвського “Злочин і покарання”. Розкольників дуже самотній. Він бідний студент, що живе в маленької комнатке, більше схожої на труну. Щодня Розкольників бачить “темну сторону” життя, Петербурга: окраїни міста, де процвітають распивочние, що де втратили себе люди заливають своє горе спиртним У таких жахливих умовах...
  4. Героїня роману Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання” Героїня роману Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”, дочка від першого шлюбу спившегося, що втратив місце чиновника, замучена докорами збожеволілої від убогості й сухоти мачухи, змушена піти на панель, щоб містити пияка батька і його сім’ю. “Це було “…” худеньке й бліде личко, досить неправильне, якесь востренькое, з востреньким маленьким...
  5. Оповідання роману “Злочин і покарання” Достоєвського “Злочин і покарання” Достоєвського, як і більшість робіт автора, можна віднести до найбільш складних добутків російської літератури. Оповідання роману неспішно, але воно тримає читача в постійній напрузі, змушуючи його вникати в скрупульозні психологічні вишукування автора. Достоєвський описує страшну картину життя людей у Росії середини дев’ятнадцятого століття. У цей час багато...
  6. Центральний персонаж роману Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання” Порфирій Петрович приставши слідчих справ при одній з поліцейських частин Петербурга, ведучий справа про вбивство й пограбування старухи-процентщици Алени Іванівни і її сестри Лизавети. Ще за два місяці до цих подій Порфирій Петрович звернув увагу на анонімну газетну статтю “Про злочин”, у якій по ідейних міркуваннях виправдувалося вбивство людиною “вищого...
  7. Теорія Раскольникова й життя (по романі Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”) Суха, мій друг, теорія скрізь, А древо життя пишно зеленіє. Иоганн Гете Розповідають, що В. Г. Бєлінський сказав молодому письменникові Достоєвському: “Цінуєте ваш дарунок і будете великим художником”. Мабуть, у дні важких випробувань спогад про це гріло “державного злочинця” Достоєвського. І, імовірно, саме на каторзі й зародилося бажання написати книгу...
  8. Ідейний зміст роману Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання” Не убий! Заповідь Христа Серед безлічі творів Достоєвського (“Біси”, “Брати Карамазовы”, “Бідні люди”, “Підліток”, “Ідіот” і інші) одним з перших є “Злочин і покарання”. У цьому добутку розкривається творчий мир автора як особлива реальність, як живий духовний організм, де має значення буквально всі, тобто будь-який дріб’язок, незначні подробиці. Джерела роману...
  9. Твір по романі Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання” Твір по романі Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання” Сон “є закон природи, якого не знаємо ми і який кричить у нас” (Ф. Достоев-Ский). Сни мають величезний вплив на щиросердечний і психічний стан людини. У сні відбуваються речі, які могли б відбутися з людиною в його реальному житті, але обов’язково...
  10. Основні мотиви роману Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання” Оповідальна структура роману Достоєвського “Злочин і покарання” достатня складна. У центрі роману – теорія головного героя, Раскольникова. Навколо лінії головного героя складно взаємодіють, переплітаючись, сюжетні лінії інших персонажів. У добутку безліч символічних пейзажів, інтер’єрів, художніх деталей. Крім того, у єдиний значеннєвий вузол стягнуто кілька різних мотивів роману, кожний з яких...
  11. “Злочин і покарання” – соціально-психологічний роман Роман Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання” є соціально-психологічним. У ньому автор ставить важливі соціальні питання, що хвилювали людей того часу. Своєрідність цього роману Достоевського полягає в тім, що в ньому показана психологія сучасної авторові людини, що намагається знайти рішення насущних соціальних проблем. Достоєвський разом з тим не дає готових...
  12. Ідея Раскольникова і її крах (за романом Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”) Достоєвський у своєму романі зображує сутичку теорії з логікою життя. На думку письменника, логіка життя завжди спростовує, робить необгрунтованою будь-яку теорію. Виходить, робити життя по теорії не можна. І тому головна філософська думка роману розкривається не в системі логічних доказів і спростувань, а як сутичка людини, одержимої вкрай злочинною теорією,...
  13. Психологічний аналіз у романі Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання” Із часу створення М. Ю. Лермонтовим роману “Герой нашого часу” у добутках російських авторів чітко простежується „эволюция зображення психологічного стану героїв. Головною особливістю Творчості Достоєвського є новаторство в дослідженні внутрішнього миру людини. Психологічний стан героя стає загальною стихією роману, і у всіх творах Достоєвського внутрішній мир персонажа показаний у періоди...
  14. Ідея Раскольникова і її крах (за романом Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”) ФЕДІР ДОСТОЄВСЬКИЙ ТВОРИ ІЗ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ФЕДІР ДОСТОЄВСЬКИЙ Ідея Раскольникова і її крах (за романом Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”) Достоєвський у своєму романі зображує сутичку теорії з логікою життя. На думку письменника, логіка життя завжди спростовує, робить необгрунтованою будь-яку теорію. Виходить, робити життя по теорії не можна. І тому головна...
  15. Гуманізм у романі Достоєвського “Злочин і покарання” Гуманізм у романі Достоєвського “Злочин і покарання”. Ф. М Достоєвського називають великим письменником гуманістом. Вивчаючи творчість Достоєвського, усе здається, що ми ще не підступилися до цієї громадини думки, слова, правди й страсті. Син своє століття, воно не був обгороджений ні від помилок, ні від оман И сьогодні, читаючи Достоєвського, ми...
  16. Злочин і покарання як філософський роман Людини ніколи не перестануть хвилювати дві речі: зоряне небо над ним і моральний закон у ньому. І. Кант Філософський зміст роману стосується моральної проблеми про “право на кров”, що ставиться до “вічного” питанням. Починаючи з античних часів людей хвилював питання про засоби для досягнення або особистих, або високих суспільних цілей....
  17. Ідея “надлюдини” у трагедії А. С. Пушкіна “Моцарт і Сальери” і романі Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання” Постійні звертання до А. С. Пушкіна – одна з найважливіших особливостей усього Творчості Ф. М. Достоєвського. “Усе, що є в мене гарного, всім цим я зобов’язаний йому”, – визнавався Достоєвський. Він був першим, хто по-справжньому глибоко зрозумів творчість Пушкіна, проникнув у мир його ідей. Після мовлення Достоєвського на відкритті пам’ятника...
  18. Крах “недокінченої” ідеї (за романом Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”) Головний герой роману Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання” – Родіон Раскольников – незвичайний злочинець. Свій злочин – убивство лихварки Олени Іванівни, він чинить під впливом створеної і вистражданої ним системи ідей, розглядаючи цей злочин як своєрідний соціально-психологічний експеримент, що повинен підтвердити не тільки в його власних очах, але й...
  19. Правда Сонечки Мармеладової (за романом Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”) Роман Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання” показує читачеві галерею різноманітних персонажів, які не тільки штовхають Родіона Раскольникова на злочин, але і якимсь чином допомагають головному герою зізнатися у вчиненому, усвідомити необгрунтованість його теорії, яка і стала, на мій погляд, основною причиною злочину. Я думаю, що людиною, яка підштовхнула головного...
  20. Чому “переступивший” Свидригайлов покінчив із собою, а Розкольників – немає? (по романі Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”) У романі Ф. М. Достоєвського “Злочин і наказание” розкривається ряд загальнолюдських проблем: может чи людина в ім’я високої ідеї зробити преступление, як після цього жити й звідки чекати покарання? Головний герой роману, студент Родіон Раскольников (саме прізвище символізує розрив, роздвоєння), поставлений перед дилемою. Він бачить дрібне, частка зло в особі...
Мої думки про роман Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”
«
»