Моє відношення до лірики Б. Пастернака
Колись Марина Цвєтаєва в запалі полеміки викликнула: “Де людина, яка до кінця зрозуміла Пастернака?” І сама ж пояснила: “Пастернак – це “тайнопис”, “шифр”. Хіба це не попереджувальний сигнал для таких, як я, для тих, хто відправляється мандрувати по морю, назва якого “Лірика Бориса Пастернака”. Творчий шлях Пастернака складний і тернистий. Його поезія викликала суперечливі оцінки. Але його глибоке проникнення в таємниці людської душі, природи, Вселеної, а також свіжий, схвильований вірш завжди вражали і вражають цінителів
Що ж дозволило Борисові Пастернаку виділитися серед сучасників? Розвитку таланта сприяло те, що майбутній поет ріс у сприятливій атмосфері: його батько – академік живопису, мати – відома піаністка.
Говорячи про лірику Пастернака, слід зазначити, що поет не міг та й не хотів “замикатися” тільки на темі природи. Дві революції (1905 і 1917 р.), три війни (перша світова, громадянська і друга світова), роки сталінщини, хрущовської відлиги – от що вмістилося в рамки одного життя. Першої російської революції присвячені поеми “Дев’ятсот п’ятий рік”, “Лейтенант Шмідт”. У його лірику увірвалася тривога, що винищує людські життя громадянська війна болем пронизує його вірші: “А в наші дні і повітря пахне смертю…”.
Про це говорить він у 1918 році у вірші “Розрив”. Мені дорогі твору Бориса Пастернака, у яких розкривається його творча особистість. Це вірші “Тиша”, “Ніч”. У них звучить любов до життя, вселяє нам свою любов до буття, хоча він все глибше усвідомлює, що вони від нього йдуть. Настільки ж сильна його любов до творчості: “Ціль творчості – самовіддача” (“Бути знаменитим некрасиво…”), до жінки (“Єва”, “Жінки у дитинстві”). Усе, чим Пастернак так дорожив все життя, збережене і передане в його останніх віршах. У віршах останніх років виразно відчуваються ноти глибокого драматизму. Своє місце у житті він називає “тяжким” (“Тіні вечора волосся тонше…”}. Він просить зм’якшити йому “гіркоту фатальної години”:
Прощай, розмах крила розправлений, Польоту вільного завзятість…
Особливо підкуповують мене вірші, написані опальним поетом. Гіркота образи, біль души вилилися в них:
Я пропав, як звір у загоні. Десь люди, воля, світло, А за мною шум погоні, Мені назовні ходу немає. … Що ж зробив я за капость, Я вбивця й лиходій? Я увесь світ змусив плакати Над вродою землі моєї. (“Нобелівська премія”, 1959)
В останніх рядках цього вірша звучить надія на пришестя нової ери – милосердя і справедливості. На жаль, Борис Пастернак міг про це, як і ми сьогодні, тільки мріяти. “Вірю я, прийде пора – Силу підлості й злості Здолає дух добра”. Важко читати Пастернака, складний малюнок творчого шляху його, але його внесок у нашу поезію досить значний. Його довгий час від нас ховали. Тепер ми знаємо чому. Тому з кожним новим прочитанням його віршів ми будемо любити його більше і більше.
Він нагороджений якимось вічним дитинством, Тією щедрістю і пильністю світил. І вся земля була його спадщина, А він її з усіма розділив. Ганна Ахматова
(1 votes, average: 5.00 out of 5)