Своєрідність лірики Б. Пастернака

Поетичний світ Бориса Пастернака з’являється перед нами у всьому своєму багатстві – багатстві звуків і асоціацій, які відкривають нам давно знайомі предмети і явища з нової, часом несподіваної сторони. Поезія Пастернака – це відбиття особистості поета, що виріс у сім’ї відомого художника і талановитої піаністки. Відома любов Бориса Пастернака до музики – йому навіть ладили композиторське майбутнє, але змістом його життя стала поезія. Перші публікації його віршів відносяться до 1913 року. У наступному році виходить перший збірник

поета “Близнець у хмарах”. Пастернак входив у невелику групу поетів “Центрифуга”, близьку до футуризму, але, яка потрапила під вплив символістів. До своєї ранньої творчості він ставився критично і згодом ряд віршів було перероблено. Треба сказати, що Пастернаку в цілому властиве відношення до поезії як до напруженої роботи, що вимагає повної самовіддачі:

Не спи, не спи, працюй, Не переривай праці, Не спи, борися із дрімотою, Як льотчик, як зірка. Не спи, не спи, художник, Не віддавайся сну. Ти – часу заручник У вічності в полоні.

Уже в перші роки творчості у Пастернака проявляються ті особливості

його таланта, які повністю розкрилися надалі: поетизація “прози життя”, зовні неяскравих фактів, філософські роздуми про зміст любові й творчості, життя й смерті. Борис Пастернак вводив у свої вірші рідкі слова і вираження – чим менше слів було в книжковому звороті, тим краще це було для поета. Тому немає нічого дивного в тім, що ранні вірші Пастернака після першого прочитання можуть залишитися незрозумілими. Для того щоб вникнути в суть образів, створених поетом, потрібно знати точне значення написаних їм слів. А до їхнього вибору Пастернак ставився з великою увагою. Він хотів уникнути штампів, його відштовхували “затерті” поетичні вираження. Тому у його віршах ми часто можемо зустріти застарілі слова, рідкі географічні назви, конкретні імена філософів, поетів, учених, літературних персонажів. Своєрідність віршованого стилю Пастернака є також у незвичайному синтаксисі. Поет порушує звичні норми. Начебто б звичайні слова, але їхнє розміщення у строфі незвичайне, і тому вірш жадає від нас уважного читання. Але яку експресивність надає такий синтаксис поетичному тексту! У вірші “Заметіль” мова йде про подорожанина, що заблудився, про заметіль, що збільшує безвихідність його шляху. Щиросердечний стан подорожанина передають звичайні слова, але саме почуття тривоги, розгубленості звучить у тому незвичайному ритмі вірша, що надає йому своєрідний синтаксис. Оригінальні і асоціації Пастернака. Вони незвичні, але саме завдяки цьому дійсно свіжі. Вони допомагають описуваному поетом образу розкритися саме так, як він його бачить. У вірші “Старий парк” сказано, що “караючих зграй дев’ятки розлітаються з дерев”. А далі знаходимо такі рядки:

Звірячого болю міцніють сутички, Міцніє вітер, озвірівши, І летять граків дев’ятки, Чорні дев’ятки треф.

Образний ряд цього вірша глибше, ніж може здатися на перший погляд. Поет використовує тут тричленне порівняння: граки – дев’ятки треф – літаки. Справа в тому, що вірш написаний у 1941 році, у пору, коли не названі в ньому літаки літали дев’ятками, і їхній лад нагадав поетові дев’ятки треф і граків. У складних асоціативних рядах – своєрідність поезії Пастернака. М. Горький писав із цього приводу Пастернаку: “Багато вражаючого, але часто утрудняєшся зрозуміти зв’язки ваших образів і стомлює ваша боротьба з мовою, зі словом”. І ще: “Іноді я сумно почуваю, що хаос світу долає силу вашої творчості і відбивається у ньому саме як хаос, дисгармонійно”. У відповідь Пастернак писав: “Я завжди прагнув до простоти і ніколи до неї прагнути не перестану”. У зрілій ліриці поета дійсно є ясність вираження, що сполучається із глибиною думки: “У всьому мені хочеться дійти до самої суті. У роботі, у пошуках шляху, у серцевій смуті. До сутності минулих днів, до їхньої причини, до основи, до корінь, до серцевини”. Еволюція, що відбулася з поетом, була природним шляхом художника, що бажає у всьому дійти “до самої суті”. Збагнення духовного світу людини, законів розвитку суспільства, природи є головним у творчості Бориса Пастернака. Багато в чому, його вірші є приводом для роздуму над питаннями життєвого устрою. От, приміром, уривок з вірша “Вокзал”:

Вокзал, неспаленний ящик Моїх зустрічей і розлук, Випробуваний друг і укажчик, Почати – не обчислити заслуг…

Мальовнича і звукова виразність вірша, індивідуальна неповторність образної системи – такі характерні риси поезії Пастернака. Цей поет пізнаваний. Він і талановитий художник, і розумний співрозмовник, і поет-громадянин. Відомо, що його творчий шлях був нелегким: його засуджували, травили (після написання роману “Доктор Живаго”). У ті дні Пастернак напише: Я пропав, як звір у загоні: десь люди, воля, світло, А за мною шум погоні, Мені назовні ходу немає. Що ж зробив я за капость, Я вбивця і лиходій? Я увесь світ змусив плакати Над вродою землі моєї. Визнанням великого літературного талант Бориса Пастернака виявилося нагородження його у 1958 році Нобелівською премією “За видатні заслуги у сучасній ліричній поезії і на традиційному поприщі великої російської прози”. Тоді Пастернака змусили відмовитися від цієї премії. У 1989 році вона була повернута поетові посмертно. Можна із упевненістю сказати, що літературна спадщина Бориса Пастернака має важливе значення не тільки у російській, але і у світовій культурі.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Своєрідність лірики Б. Пастернака

Categories: Шкільні твори

Links