Моє ставлення до вчинку Альманзора (за баладою А. Міцкевича “Альпухара”)
Історія знає чимало прикладів героїчних битв. І через століття вони привертали мильну увагу вчених, поетів, письменників, живописців. Ось і події далекого VІ і століття не залишили байдужими видатного польського поета Адама Міцкевича. У його поемі “Конрад Валленрод” є пісня, що присвячена події XVІ століття битві при Альпухарі. У цій мальовничій місцевості Іспанії, серед прекрасних і над якими гордо ширяють орли, зав’язалася жорстка битва. Билися представники волелюбного мавританського народу зі своїми іспанськими гнобителями. Бій
Сам Альманзор… Втік од страшної погоні.
Виходить, що не такий вже й безстрашний король мусульманський? Ганебна втеча. Як таке може поєднуватися? Наступні події пояснюють це була не ганебна втеча,
Бенкет між трупів почався в іспанців на альпухарських руїнах. Здобич полють, поділюють бранців, п’ють, утопаючи в винах. А далі події розгортаються стрімко: Раптом надвірна сторожа доносить: Рицар, що ймення не знати, З панством найстаршим побачення просить, Пильне щось має сказати.
Це був Ачьманзор, король мусульманський. І знову його дії здаються нелогічними. Він звертається до іспанців:
“…Вашому буду молитися Богу, Вірити вашим пророкам…”
Ці слова наче ще більше підносять перемогу іспанців. Мавританців злом, не тільки фізично, а й духовно. Вождь його обіймає, наче брата, “інші вітай друга немовби стрічали”. А далі Альманзор робить зізнання іспанцям, з якого стає зрозумілим, нащо мусульманському королю знадобилися ці міцні обійми з іспанським ватажком! Що вкладено у цей, на перший погляд, братній поцілунок. Саме через ці обійми, поцілунки Альманзор заразив іспанців чумою, яка лютувала у цих краях. Про перед очима іспанців Атьманзор помирає від страшної хвороби. А що ж переможці?
Жоден не вийшов із гір Альпухари всіх моровиця скосила.
Адам Міцкевич оспівує не тільки сміливість короля маврів, а й спритшс розум. Так, маври програли бій, але вони не зазнали поразки – так не можна жати, адже іспанцям у горах Альпухари вижити не вдалося. Згадуючи їхнє товариство після бою, так і пригадуєш відомі слова: бенкет під час чуми.