Моє ставлення до Родіона Раснольнинова та його “теорії”

Родіон Раскольников був надто чуйною людиною, аж до самозречення. Ми знаємо це, бо на його суді були свідки, які це засвідчили, наводячи конкретні приклади. Я не хочу їх тут переказувати. Однак це не перешкодило Родіонові вчи нити саме так, як він вчинив. Бо у нього була теорія, яку він вважав за правильну і хотів довести. А звідси і його експеримент.

Родіон Раскольников до того ж мав нові ідеї у суспільних науках, де всі експе­рименти ставляться на людях. (“По закінченні експерименту піддослідні тварини були забиті”). Маю підозру, що скрутне

матеріальне становище не було головним рушієм досліду Раскольникова. Якби це було так, він би забрав награбоване майно, яким би знервованим він не був. Та не гроші йому були потрібні… Не згодні? Ну, нехай буде по-вашому, але не тільки гроші. Просто науковець перевіряв на собі іс­тинність своїх припущень. Ми всі знаємо, як прірва кличе до стрибка, і якщо ми здорові, то протистоїмо цьому почуттю. Але якщо з огляду на якісь обставини наш опір стає меншим, ніж спокуса, ми стрибаємо… тобто робимо свій експеримент.

Що у гіпотезі Раскольникова стосувалося саме його? Найперше, він не мам права ставити експеримент

на іншій людині, бо треба було з’ясувати, чи є він, ко­лишній студент Раскольников, надлюдиною. Будь-який, позитивний чи негатив ний, результат, отриманий на іншому піддослідному, нічого не дав би, бо харак теризував би піддослідного, а не Родіона.

Хворобливий стан, у якому перебував головний герой, зменшив гальмівні про­цеси у мозку Раскольникова, так, як це робить алкоголь. “Що в тверезого на умі, те в п’яного на язиці”. Але лихоманковий стан аж ніяк не позначився на інтелек­туальній діяльності. Убивця добре розпланував і навіть зробив “пробу” свого зло­чину. він винайшов засіб заховати сокиру, але водночас усвідомлює жахливість цього вчинку. Вважаю, не безумець робить цю справу, а людина проникливого розуму. І ось справу зроблено, і Порфирію Петровичу не знайти речових доказів.

Слідчому тут нема чого робити, він звик до вбивств із ревнощів, із корисли­вою метою. А тут науковий експеримент – жодних підстав для злочину. Перед нами злочин, який буде розкрито тільки в разі зізнання самого Родіона Романо­вича. Деякі люди співчувають йому через ті моральні тортури, які він змушений пережити, коли з’ясувалося, що він не надлюдина. Так, він справді страждає, але що мені до того? Бо ж і йому нікого не шкода, і він нікому не співчуває. Скільки бачимо його у романі, він завжди когось тиранить, наприклад нещасну Сонечку. Знов експеримент? Повторюю, його мучить не совість за двома загубленими ду­шами, які б вони не були, а розчарування в собі.

Раскольников не викликає у мене не те що захоплення, а й просто симпатії і співчуття. Кожна людина має право на власну думку, та перш ніж втілювати її в життя, треба заздалегідь продумати: чи не буде ця робота небезпечною для сього­дення, а ще більше для прийдешніх поколінь.

Цього не робив і не хотів робити Раскольников. Ну, і як я маю ставитися до таких людей?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Моє ставлення до Родіона Раснольнинова та його “теорії”

Categories: Шкільні твори

Links