Моє ставлення до Пузиря (за п’єсою І. Карпенка-Карого “Хазяїн”)
Комедія “Хазяїн” була написана 1900 року. Є підстави вважати, що І. Карпенко-Карий упродовж десяти років виношував задум цієї п’єси, спостерігаючи життя і шліфуючи кожний образ. Отже, перед нами в п’єсі постають типові образи того часу.
“Хазяїн” – це слово на Україні завжди викликало повагу. ч Пузир, головний герой п’єси Карпенка-Карого, – це теж Хазяїн, багатій, в якого стільки землі, що її можна об’їхати лише за три дні. “І тільки на третій день, надвечір почалась земля Гаврила Афанасійовича Чобота”.
Як же
Ось і замислююсь над цими словами. Тридцять п’ять років щоденної, важкої, невсипущої праці. Недоїдали, недосипали, самі працювали і людям спуску не давали. Не було у хазяїна гарного халата, одягу, не читав він твори Котляревського. Ось тут і виникає думка: “А чи була хоч одна вільна хвилина у господаря?” Ні! Земля
Охайність у веденні господарства, працелюбність, любов до землі – це риси, які характеризують Терентія Гавриловича.
І таких справжніх господарів на Україні було багацько. їх працю не оцінили. Пізніше їм повісили ярлик “куркулі”. І розстрілювали… І гнали на Соловки… Така доля була у справжніх господарів.
Ось такі мої думки. Як би до цього поставився драматург Карпенко-Карий? Думаю, що позитивно, бо свій твір він назвав комедією. І в ньому він сміється не з Пузиря, а з окремих його рис, таких як жадібність, скупість.
Він чітко сформулював свій задум: “Хазяїн – це зла сатира на чоловічу любов до стяжания без жодної іншої мети. Стяжания для стяжания”.
І я з ним згоден, бо і сам засуджую ці риси мільйонера Пузиря. Жадібність загубила його. І не тому, що він погнався за гускою, а тому, що він не побачив, як пройшло життя, як зістарілась його дружина, якій він жаліє дати коней, щоб поїхати до церкви. Він іде на злочин, приховуючи у себе 12 тисяч овець. І все це через бариш, через прибуток. Багач не може зупинитися. І тут спадає на думку вислів з народної мудрості: “Де є такий багач, щоб не хотів більше, як має”.