Моє ставлення до Федька і Толі (за оповіданням “Федько-халамидник”)
Нещодавно ми в класі читали оповідання Володимира Винниченка “Федько-халамидиик”. Письменник розповідає про двох хлопців – Федька – халамидника, сина бідного робітника друкарні, і Толю, дитину з багатої сім’ї.
Федько був чесним, ніколи не брехав, але любив бійки, заважав хлопцям спокійно гратися, робив чимало шкоди сусідам. Проте він був справжнім другом, не ховався за спини інших і цим заслужив повагу серед однолітків.
Толя – снн хазяїна будинку. “Це була дитина ніжна, делікатна, смирна. Ходив завжди чистенький, чепурненький,
Аж ось одного ранку хлопці вирішили піти подивитися, як іде крига по річці. Толю ніхто не запрошував, він напросився йти сам. На березі було багато людей, і Федько на очах у всіх по крижинах перебрався з одного берега на інший. Толя вирішив, що і він так зможе, взяв палицю і пішов на кригу. Але коли з ним трапилася біда і Федько допоміг йому, то “він, як стріла, вилетів на берег”. Опинившись у безпеці, цей “делікатний” хлопчик навіть не подав своєму рятівникові палицю. Він злякався, що може опинитися у воді.
Захищаючи себе від покарання,
А Толя показав свою підлість, боягузливість і брехливість, бо навіть коли Федько помер від запалення легенів, він обдурив його матір і забрав чижика. Толю не зупинило ні горе батьків, ні те, що Федька більше нема. Він був черствою і байдужою до людського нещастя людиною. Толина поведінка викликала у мене обурення.
Як міг він спокійно гратися із пташкою в ту саму мить, коли на цвинтарі ховали того, хто врятував його нікчемне життя?! Ані жалості, ані смутку, ані докорів сумління він не відчував.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)