Моє сприйняття поезії И. А. Буніна
Твоя праця переживе тебе, поет, Переживуть творця його створіння, Живого не втратить выраженья З тебе колись списаний портрет. И. Бунін Я люблю й ціную творчість Івана Олексійовича Буніна, першого російського письменника – лауреата Нобелівської премії. Але особливо він мені близький і зрозумілий як поет. Краса, смерть, любов, розлука – всі ці вічні Теми одержали зворушливе й прояснене втілення у віршах Буніна. Його вірші – це жагуча тяга до досконалості, на щастя на землі. Я десь читав, що Бунін мріяв стати другим Пушкіним або Жуковським
У
Дуже точно, мені здається, помітив особливість Буніна-Живописця М. Горький: “Коли
Картини й сюжети цього казково гарного російського краю ввійшли в багато хто його вірші й прозу. Навіть коли у віршах Буніна не є присутнім людина, його споріднення з пейзажем чітко відчувається: Тепло й вологий блиск. Запахли медом жита, На сонце оксамитом пшениці відливають, И в зелені галузей, у березах у межі, Безтурботно іволги бовтають
Уже в ранніх віршах Буніна виявилися характерні риси його поетичного стилю: чіткість і простота сюжетів, барвисті епітети, що щемить ліричне почуття. Бунін, немов чарівник, заворожує свого читача, вражаючи його уяву злиттям людської душі й природи: Геть веселка… Весело жити. І весело думати про небо, Про сонце, про хліб, що зріє, И щастям простим дорожити…
Поет звертає увагу читача на те, повз що він міг безтурботно пройти, не помітивши: Про щастя ми завжди лише згадуємо. А щастя всюди. Може бути, воно – От цей сад осінній за сараєм И чисте повітря, що ллється у вікно. Пильно вдивляється Бунін у сьогодення й минуле Росії. Підсумком його філософської лірики стають ознаки стислості людського існування на землі
Людина й космос притягають його уяву, народжують сміливі думки: Сідаю на камінь теплого балкона. Він осяяний могильно, – бліде світло Візьме від зірок. Не чутно навіть дзенькоту Нічних цикад…
Так, у світі життя немає. Є тільки Бог над гірськими вогнями, Є тільки він, незліченними, старий днями. По-моєму, здатність з’єднувати у своїй свідомості повсякденна й високе – відмітна риса великого таланта. Як усякий російський поет, Бунін не минув у своїй творчості мотивів самітності, ностальгічних настроїв. Видимо, наша батьківщина так простора й смутна у своєму майже космічному пейзажі, що хворобливі почуття самітності в майбутньому, минулому й сьогоденні відвідують російських поетів незалежно від зовнішніх впливів. Я думаю, що й без еміграції, з усіма її почуттєвими символами, Бунін був би горестно закоханий у своє “самітність” посередині “російського космосу”.
Фізична розлука з батьківщиною тільки більше оформила ці почуття: Золотий недвижне світло До постелі лягло. Нікого в підмісячної ні, Тільки я да Бог. Знає тільки він мій Мертвий сум, Те, що я від усіх тану… Холод, блиск, мистраль. Але й в еміграції поет зберіг свій чудесний – бунинский – російський Мова, глибока повага до рідного слова. У поезії Бунін завжди й скрізь цінував філософську наповненість, ясність і шляхетність устремлінь
Відомо, що в останні роки життя Бунін майже не писав віршів, але зате його проза ставала всі поэтичнее. Високою поезією просочені такі його прозаїчні речі, як “Лику”, “Сонячний удар”, “Життя Арсеньєва”. В “Життя Арсеньєва”, по-моєму, увійшли всі поетичні світовідчування Буніна, тому про цей добуток і говорять, що воно написано як би ні про що. Насправді – це жагуче бажання Буніна вилити свою душу, розповісти своє життя, те, що довелось йому побачити в цьому світі любові, ненависті й розлуки. Завдання – явно поетична
И все-таки саме головне місце в поетичній творчості Буніна займає тема Батьківщини: Безбарвний захід чистий – чекай до півночі морозу. І солов’ї всю ніч співають із теплих гнізд У дурмані блакитному гною, що димить, У срібному пилу туманно-яскравих зірок. Поети завжди трошечки гаряче й страстнее ратують за множення духовних цінностей свого народу й взагалі людства, тому Бунін для мене насамперед поет, що займає своє гідне місце в російській класичній поезії
(1 votes, average: 5.00 out of 5)