“Моє серце й душа в надпориві…” (Роздуми про поезії Поля Верлена)
І. Поль Верлен – один із представників поетів-символістів. (Яким він був, “король поетів”? Невисокий на зріст, з кудлатою бородою, з вусами, що обвисли, вилицюватий, з монгольською проріззю очей, він мало нагадував француза, “європейця”. І все в нього було не так, як мало бути у людини респектабельної: пиячив, сварився, стріляв у кращого друга, якого любив до нестями, два роки провів у в’язниці, писав такі вірші, що молодь кінця вісімдесятих закохалася в нього, була у захваті від його поезій, проголосила Верлена “королем поетів”
ІІ. “Уві сні я мрію про вірші…”
1. Музика у слові – найголовніша вимога Верлена. (Програмна поезія Поля
Верлена – “Поетичне мистецтво”. Він одразу чітко формулює тему бесіди з читачем: “Найперше – музика у слові!” За допомогою художніх засобів – епітетів, метафор, уособлень – поет пояснює читачеві, якими мають. бути вірші, щоб хвилювали, відкривали надзвичайний
2. Світ почуттів ліричного героя. (Слова, ніби нотні знаки, які роблять музич
Ною думку поета. Для його ліричного героя найголовніше – злиття з природою. Тільки і в цьому стані не кидає його самотність. Герой прислухається до шуму дощу, і відчуває в цьому шумі болісну насолоду – щось рідне у звуках, але його осиротіле серце нікому зігріти, ніхто його тугу не згасить. Скінчиться дощ – засяє сонце, а його душу охоплює тільки сум. У вірші “Так тихо серце плаче…” повторювання слів посилює тривогу, частки “не” і “ні” забирають останню надію на те, що ліричний герой знайде, нарешті, спокій, любов і ніжність. Останні рядки забирають надію:
Найтяжчий, певне, сум – Без гніву, без любові, Без ревнощів, без дум…
Співзвучний вірш “Із серця рветься плач…” Тут теж слова повторюються. Повторювання – наче рідня шуму морських хвиль. Голос моря начебто однаковий, але, з іншого боку, в шумі хвиль виявляється сила моря, його велич, незламність. Розумієш нескінченність життя, починаєш думати про Творця. Поет звертається до земної душі, яка незрівнянно мала у порівнянні зі Всесвітом. Пронизливо звучать рядки про те, що втіху цій душі може принести інша така ж самотня душа. Це рядки про любов до людини, про те, як треба дорожити одне одним.)
3. “Ніде я втіхи не зайшов…” (Кожен вірш Верлена – щира сповідь, частка душі, яка страждає. Кожен вірш – це біль самотньої людини, це благання про тепло і ніжність. Поезія Верлена біографічна. Все, що відчувала ця самотня людина, виливалося у сумну пісню. У Верлена немає радісних віршів, кожен із них – як останній подих. Вірш “Душа, душа моя страждала…” – своєрідна сповідь і самого поета, і ліричного героя. Найпрониз – ливіше звучать рядки: “Ніде я втіхи не знайшов…” Вірш багатий на ключові слова, мовні засоби, що допомагають визначити головну думку твору. Своєрідним продовженням теми, що прозвучала у попередніх віршах, є рядки іншого вірша – “О сумна пустеля!..” Світ – пустеля. Тут все дихає холодом, над усім – загибель. Тут і “місяць конає”, і “зір нема”, тільки “хрипкі ворони”. Ліричний герой мимоволі думає про смерть – та що ж чекатимеш у пустелі, крім смерті? Хто допоможе? Метафори створюють настрій вірша.)
ІІІ Вплив поезії П. Верлена на творчість поетів пізнього періоду, зокрема творців Срібної доби. (І бельгійський великий поет Верхарн, і росіянин Брюсов починали свою творчу діяльність з перекладів Верлена. Поети Срібної доби замислювалися над його віршами, продовжували розвивати теми, яких торкався “король поетів” Поль Верлен.)
(2 votes, average: 3.00 out of 5)