Одні думають, що можна жити не переймаючись негараздами сусіда, а лише віддавши себе на благо сім*ї. Інші вважають, що повноцінним є життя з турботою про інших. На мою думку, кожна людина має перейматись своїм життям, а не проблемами інших. Адже часто переймаючись проблемами інших, ми не помічаємо своїх власних. По-перше, у наш час багатьом людям у наш час потрібно бути самостійними, оскільки надмірна турбота близьких, буде заважати самореалізації та самовдосконаленню людини. Я от, наприклад, маю знайомих. У них є син з якого вони буквально пилинки
здувають все життя. Він ніколи не робив самостійних кроків та рішень. І коли прийшов час відправлятися у доросле життя, хлопець не знав елементарних речей, через що йому було дуже важко. Зараз, йому 36 років, у нього є сім*я. Але, не зважаючи на це, він все одно постійно просить поради у батьків. По-друге, надмірна увага до чужого життя, руйнує ваше власне. Як-от в творі Івана Карпенка-Карого “Мартин Боруля”. Головний персонаж твору, занадто цікавився життям інших. Постійно прагнув бути кращим від когось. Натомість, слідкуючи за багатіїв, він не помітив, як наслідуючи кращих за нього він виглядав лише жалюгіднішим.
І згодом став зовсім непотрібним. З цього можна зробити висновок, що кожна людина має своє життя, яким може розпоряджатися самостійно. Звичайно, багато батьків можуть цікавитися життям своїх дітей. Але на те вони й батьки, щоб виховувати своїх нащадків. Проте не потрібно заходити занадто далеко і відчувати межу між осудженням інших та себе.
