Моя подруга
Про неї можна сказати – не подруга, а друг. Річ у тім, що все-таки в українській мові слово “подруга” має більш широке значення. Я маю на увазі, що подруг може бути багато, але подруга – друг може бути лише одна. Мабуть тому, що дівчаче товариство більше любить спілкуватися між собою й особливо не прихиляється до когось конкретно, коли подруги часто міняються, для них не визначено в мові слово “друг” у значенні єдиний і на все життя.
Мою подругу звати Тетяна, і мені дуже поталанило, бо вона саме і є тим другом-подругою, що на все
Таня не дуже приваблива: трохи сутулі плечі, за скельцями окулярів важко розгледіти, якого кольору в неї очі, і вдягається вона охайно, але просто. Хтось із паралельного класу закинув мені, чому це я, дитина заможних батьків, дружу з такою простенькою дівчиною. На той час я вже знайшла прекрасний афоризм, який припинив будь-які розмови з цього приводу: “Якщо мої друзі криві – я на них дивлюся в профіль” (Ж. Жубер). Мої ж однокласники (не всі, звичайно) навіть трохи заздрять мені, що в мене така подруга. Бо Таню дуже люблять і поважають у класі, вона завжди врівноважена, уміє залагоджувати конфлікти, уміє підтримати, допомогти. Я вже не кажу про те, що вона дуже добре навчається і мріє бути юристом.
Тож завершити хочу відомим висловлюванням французького мислителя XVІ століття М. Монтеня: “Справжній друг – це той, кому я повірив би в усьому, що стосується мене, більше, ніж самому собі”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)