Моя оцінка подій, зображених у творі “Чорна рада”
Задум написати історичний роман зародився в Пантелеймона Олександровича Куліша на ранньому етапі його творчості. Цю ідею він виношував понад десять років: знайомився з козацькими літописами, записував історичні пісні, думи, перекази, легенди, в яких розповідалося про складну політичну боротьбу за гетьманську булаву 1663 року. Куліш показав боротьбу за владу між Якимом Сомком і Іваном Брюховецьким, які добре знали один одного і відчували взаємну ненависть. Сомко зневажав Брюховецького за низьке походження, здатність скоїти злочин, за брехливість,
Іван Брюховецький на що тільки не йшов заради гетьманства. Він украв срібло із гетьманських комор і роздавав його низовим козакам, щоб завоювати їхню прихильність; ходив у дранті, світячи голими пальцями через дірки в чоботях; говорив про те, що заради громади ладен пожертвувати не тільки своїми статками, а й самим життям; усіляко принижувався і перед простим людом, і перед старшиною, і перед російським князем, запевняючи, що, отримавши булаву, буде виконувати їхню волю, стоятиме на сторожі інтересів простих людей, не допустить безмірного збагачення одних і зубожіння других.
Воістину, геніальні твори безсмертні і актуальні в усі часи. Історія України зробила виток, і через триста тридцять один рік ми опинилися у тому ж політичному становищі, що й наші предки в далекому 1663 році. Таке ж безмірне бажання примати булаву, такі ж обіцянки, розмови, обговорення і той самий результат. Г;іке враження, ніби сучасні піарщики таки добре знають класику і творчо користуються надбаннями старожитності. А може, то такий наш український менталітет, що світ розвивається за загальними законами, а ми за своїми власними?
Роман “Чорна рада” актуальний не тільки образами претендентів на гетьманство та поведінкою черні, яка вірить у брехливі обіцянки, простягаючи руки іа шматком з панського столу. Хочеться вірити, що є й зараз серед нас хоч один Кирило Тур, в образі якого письменник відтворив дух побратимства, щирої вірності товаришу, лицарського завзяття. Є на Україні й такі, як полковник Шрамко. В той час, коли козацька старшина прагне до наживи, захоплює землі і маєтки, Шрамко живе скромно, сумлінно виконуючи Божі заповіді, адже він не тільки полковник, а й священик. Його хвилює доля України, яка стоїть на роздоріжжі, немов сирота, а чужі люди і свої діти шматують її беззахисне тіло.
Та невже ж трагічна історія далекого XVІІ століття стане долею нашої України? Невже знову життя народу буде залежати від амбіцій однієї людини чи купки амбітних політиканів? Зараз XXІ століття, і Україна потребує змін, а не нескінченного повторення однієї і тієї самої ситуації.
Дочитую останню сторінку роману, і сум огортає душу. Не дав Куліш розумної поради народу, не прописав рецептів боротьби з підлими брехунами, що жирують на народному горі. Але твір примушує нас зіставляти різні історичні епохи і думати, як знайти вихід із ситуації, якій триста тридцять один рік.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)