Мова – основна ознака етнічної спільності людей
Чому великий російський письменник закликав берегти мову? Від кого і від чого? І чому він називає нашу мову “безсмертним дарунком”? Чому С. Дошатов закінчує свою повість “Іноземка”, написану в еміграції і про емігрантів, словами: “О, Господи! Яка честь! Яка незаслужена милість: я знаю російський алфавіт!”. У низці об’єктивних ознак етносу головною була, є і буде спільна для всієї нації Мова. Багато народів розкидані світом, живуть за різних економічних умов, мають різні стереотипи поведінки. Але Історія стверджує: незважаючи
Українська мова пройшла важкий шлях заборон і знущань. Як за часів імперії, так і при тоталітарному режимі більшовиків. Скільки разів її офіційно забороняли! Стверджували, що немає такої мови! Забороняли навчання українською, не дозволяли видання, закривали українські
Усупереч усьому цьому Українська мова вистояла і донесла до нас давню культуру, звичаї і традиції батьків – ці суб’єктивні ознаки етнічної спільності нації. Діячі культури, що, не боячись переслідувань, збирали, записували усну народну творчість, мудрість, втілену в піснях, у поетичному слові, у фольклорі. Берегли безсмертний дарунок! Заборонити вчитися, не видавати книги і не дозволяти привселюдно висловлювати свої думки рідною мовою можна. Але не можна заборонити матері говорити з дитиною тією мовою, яку вона одержала в спадок під своєї мами, не можна заборонити співати колискові рідною мовою. Від цих яскавих рідних слів щось навіки поселяється в душі маляти, вони впливають на нього ще на рівні підсвідомості. Роки заборон і негод, знущань і принижень не згнобили українську мову, тому що в ній закодована велика культура народу.
У сьогоднішній Україні існує проблема оволодіння рідною мовою. Але існує вона тільки для частини дорослого населення. Для нинішніх школярів це питання вирішене: вже з дитинства вони двомовні, і це, по-моєму, чудово. “Зайвих знань не буває”, – сказав хтось. Мудра думка. Щоб доросла людина незалежно від мови, якою вона говорить у родині (будь то російська, татарська, єврейська або угорська), могла вільно володіти українською, одних декларацій про те, що необхідно знати державну мову своєї країни, мало. У Росії, наприклад, щоб одержати громадянство, тепер потрібно скласти іспит на знання російської мови. В Україні, думаю, теж має бути так само.
Ставлення до рідної мови – це те саме, що і ставлення до батьківщини. Любити свою батьківщину і не знати мову, якою говорить абсолютна більшість її населення і яка є державною, – це “два поняття несумісні”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)