Моі роздуми під час читання поеми Шевченка “Катерина”

Коли читаєш твори Шевченка, починаєш розуміти, яким згустком болю була для поета жіноча доля. Він, здається, зібрав у своєму серці воєдино всі страждання поневолених і скривджених жінок, іх відчай, надіі, прагнення. Зібрав, щоб схвильовано розповісти про них цілому світові. Одним з перших жіночих образів у Т. Шевченка стала Катерина з однойменноі поеми, прообразом якоі була кохана поета Оксана Коваленко. У літературі до часу написання “Катерини” було багато творів на тему зведення простоі дівчини паном-спокусником.

Та Шевченко висвітлив

цю трагедію відразу у декількох планах: моральному, соціальному і національному. І все це подав нам, наче випестував дитину, вклавши у свою розповідь увесь біль за власне нездійсненне кохання. Принаймні мені так здалося. Катерина була не першою і не останньою серед сотень таких же дівчат, що, покохавши, замість щастя вже з першоі хвилини зустріли лише сором та осуд від громади. Ми бачимо, що віра у щирість почуттів коханого, прагнення до щастя і переконаність, що любов не може бути гріхом, поступово призводять дівчину до трагедіі. І ця трагедія полягає не в покаранні за те, що “не слухала Катерина ні батька,
ні неньки”, і не в тому, що, як твердять деякі сучасні літературознавці, Катерина віддала себе “москалю”, знехтувавши украінським парубком. Гадаю, що трагедія нашоі Катерини Ї у знівеченні саме душі, а не тіла: А за віщо, Боже милий! За шо світом нудить? Що зробила вона людям, Чого хочуть люде? Щоб плакала! Серце моє! Тіло можна вилікувати, а розтоптану душу вже не воскресиш… Здається, повчальний приклад подано, тему вичерпано. Та Шевченко, мабуть, не був би геніальним письменником-психологом, якби цим і обмежився. Мене особисто вразив образ Катерини-матері, яку піднесли із сміття, куди іі втоптали злі язики, два крила: віра у кохання і материнська свята любов до сина. Розуміючи, що для Івана вона загублена назавжди, Катерина заклинає його: Покинь мене, забудь мене, Та не кидай сина. Може, слушно поставити питання: “Чому ж тоді вона покинула немовля напризволяще, а сама наклала на себе руки?” Думаю, тут сплелося все: і крах сподівань, і зневіра у майбутньому, і відчай, і, може, огида до свого становища, і сором, і навіть ненависть до власного минулого. Чи могла Катерина з такою зламаною душею жити далі, ростити у щасті сина, наставляти його на краще? Мабуть, тому підсвідомо дівчина вибрала смерть, віддавши ій перевагу перед жит-тям-пеклом.

Але я все ж таки здебільшого погоджуюся з думкою, що в основі дівочоі трагедіі було нехтування батьківськими застереженнями, бо батьки ніколи не бажають дитині поганого, намагаються завжди захистити іі від біди. Вони керуються досвідом, батьківським передчуттям. Катерині порадитись би з ними, прислухатися, а вже потім вирішувати свою долю і, як потім сталося, долю ще однієі людини Ї сина!

Катерина… В уяві відразу ж постає овіяний смутком образ Катерини з однойменноі поеми Шевченка. У латаній свитині, з дитиною на руках, “на плечах торбина, а в руках ціпок”. Ціпок, яким захищала вона себе, свого сина від злих собак, злих людей, злоі долі. Та хіба ж захистить він іі, одиноку і гнану всіма, від жорстокого життя? Звичайно, ні. Тому й фінал поеми закономірний. З останніми словами: Прийми, Боже, мою душу, А ти Ї моє тіло! Ї Катерина втопилася. Їі Івась, коли виріс, став поводирем сліпого кобзаря.

Справжнім захисником простоі жінки Украіни феодально-кріпосницькоі доби був великий Шевченко, поетичне слово якого стало надійним оборонцем наймички Ганни, Сліпоі, Оксани, Мар’яни-черниці, Катерини… Старшу сестру поета звали Катерина, може, тому саме сестрою, що потребує братерськоі підтримки, захисту, сприймається поетом жінка. Він відтворює іі образ, глибоко співчуваючи жіночій долі, захищаючи іі. Вболіваючи за долю дівчини, автор хоче застерегти іі від необачного вчинку, радить “шануватися, щоб не довелося москаля шукати”. Та Катерина щиро покохала, “як знало серденько…”. Глибокі й природні будь-які негоди, ій за “милого як співати, любо й потужити”. Далі розгортається трагічна історія молодоі матері-покритки. Спочатку вона ще сподівається на повернення коханого. Потім гірко плаче над своєю долею, а після народження сина іі життя стає справді нестерпним. Всі від неі відвертаються, зневажають іі. Поет засуджує таке жорстоке ставлення до обдуреноі дівчини: Бодай же вас, цокотухи, Та злидні побили, Як ту матір, що вам на сміх Сина народила. Тяжко Катерині прощатися з батьківською хатою, з рідним селом. За гіркими сльозами нічого не бачить, “тільки сина пригортає, цілує та плаче”. Син… Ось заради чого треба жити. І вирішила Катерина знайти батька, дати долю дитині. Свище полем завірюха, Іде Катерина У личаках Ї лихо тяжке! Ї І в одній свитині. Іде Катря, шкандибає… Їй доводиться просити милостиню, чути постійні кпини та глузування, ій соромно і тяжко, та любов до дитини, бажання якось влаштувати долю Івася змушують іі перебороти сором. І ось нарешті зустріч з офіцером, батьком іі сина. Катерина прагне викликати в нього почуття жалю, якщо не до себе, то хоч до сина. Вона ладна на приниження, готова бути йому за наймичку, забути, що вони кохалися колись, що вона стала покриткою. Та страшне відкриття:

Утік!.. Нема!.. Сина, сина Батько одцурався! Ї стає останнім випробуванням, якого Катерина не витримує і закінчує життя самогубством. Можна засуджувати Катерину за іі необачливість (“полюбила москалика, як знало серденько”) чи малодушність (утопившись, покинула сина напризволяще, не подумала про його долю). Однак завжди проймаєшся великим співчуттям до долі Катерини, бо в іі образі втілені одвічні жіночі страждання. Це образ Украіни, високоі і пречистоі, і все ж нещасливоі, ось уже багато століть гнаноі недолею по тяжких життєвих манівцях. Поема “Гайдамаки” Т. Г. Шевченка Ї незвичайне й важливе явище в украінській літературі. У ній знайшло своє відображення багатовікове прагнення украінського народу до незалежності. Та разом з тим вона зовсім не схожа на інші поеми героічного жанру. Поряд зі сторінками, що відтворюють боротьбу украінського народу з польською шляхтою, оживають ліричні світлі картини прекрасного кохання Яреми і Оксани. Ця поема викликає інтерес у читачів усіх часів. Незабутні іі сторінки яскравими картинами виникають в уяві.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 4.33 out of 5)

Моі роздуми під час читання поеми Шевченка “Катерина”