Михайло Триволис
МАКСИМ ГРЕК (Михайло Триволис) (ок.1470-12.XII.1555) – письменник, публіцист, перекладач. И. Денисовим установлена тотожність М. Г. з маловідомим до того греком-гуманістом Михайлом Триволисом. Він народився в Арте (у західній частині Греції, в Эпире) в аристократичній грецькій сім’ї. В 90-х рр. перебрався в Італію, жив у Флоренції, Болоньї, Падуе, Милане, Венеції, де складався в дружніх відносинах з найвизначнішими гуманістами, у числі їх і зі знаменитим типографом Альдом Мануцием. Можливо, під впливом проповідей Джироламо Савонароли М. Г. має намір
Свою літературну діяльність на Русі М. Г. починає з перекладу Розумної Псалтирі. Він перекладає також книги Священного писання й тлумачення на них, твору візантійських богословів – Василя Великого, Григорія Богослова, Іоанна Златоуста, житія з агиографического збірника Симеона Метафраста, фрагменти з візантійської енциклопедії Х у.- Лексикона Свиди. Займався він також виправленням уже існуючих до нього перекладів і в спеціальних творах обгрунтував свої перекладацькі принципи, що дозволило чеській дослідниці С. Матхаузеровой зв’язати з ім’ям М. Г. “граматичну” теорію перекладу. М. Г. належить також твір “Тлумачення іменам за алфавітом”, що було використано укладачами Азбуковников.
З оригінальних творів М. Г. належать публіцистичні добутки, що доводять, зокрема, неприпустимість монастирського землеволодіння (“Стязание про відоме чернече проживання”, “Слово душеполезно зело слухає йому” і ін.). В інших творах М. Г. розкриває свої погляди на державну владу (“Глави повчальні начальницької правоверно”, “Слово, докладно излагающе з жалостию небудови й безчиния царів і влади останнього житія”, написане в Неясний час після смерті Василя III: Росію символізує тут дружина, що сидить при шляху в чорному одязі вдовиці й оточена дикими звірами).
У ряді творів М. Г. виступає проти астрології й усілякого марновірства (“Слово противу тщащихся звездозрением предрицати про майбутні…”) і проти апокрифічної літератури, зокрема проти апокрифічного “Сказання Афродитиана”. Значне місце серед публіцистичної спадщини М. Г. займають його Твори, спрямовані проти неправославних християн (католиків, лютеран, вірменів), а також проти представників інших религий – іудеїв, магометан, еллінів-язичників. Особливо запекло сперечається М. Г. із придворним медиком Василя III Миколою Булевим, що виступав за з’єднання православної й католицької церков
Високоосвічений книгар-енциклопедист, М. Г. вплинув на культуру Древньої Русі, на російських книгарів – своїх сучасників, общавшихся з ученим старцем, а також на наступні покоління – на своїх читачів. До нього зверталися за різного роду вченими довідками такі начитані люди, як Вассиан Патрикєєв, Ф. И. Коропів, гарячим шанувальником М. Г. був князь А. М. Курбский. М. Г. був оголошений преподобним, з’являються “Сказання про Максима Греку”, саме раннє з яких, як думають, належить Курбскому. Дуже популярні були твору М. Г. у старообрядників, особливо ті, у яких він захищає обряди, що є предметом їх споровши з офіційною церквою
У минулому столітті в Казані двічі виходило тритомні збори його творів, але воно не відповідає сучасним науковим вимогам. Лише окремі його добутки опубліковані, по перевазі в останні десятиліття, на необхідному науковому рівні
Д. М. Буланич
(1 votes, average: 5.00 out of 5)