МИХАЙЛО СТЕЛЬМАХ
Михайло Панасович Стельмах народився 24 травня 1912 р. у селі Дяків-ці Літинського району на Вінниччині в родині незаможного хлібороба.
Перші його віршові спроби припадають на тридцяті роки, коли він по закінченні Вінницького педагогічного інституту (1933) вчителює спочатку на рідному Поділлі, а потім у школі села Літки на Київщині. Паралельно з роботою вчителя Стельмах працює і як збирач народнопісенних скарбів; пізніше (після Вітчизняної війни) він деякий час вдосконалював професійні навички фольклориста на посаді наукового співробітника
Перша збірка поезій “Добрий ранок” виходить за редакцією А. Малишка 1941 року.
Перебуваючи у лавах Радянської Армії, М. Стельмах зустрів Вітчизняну війну. У 1941 р. отримав важке поранення в голову і спину. Після тривалого лікування – знову на фронті. Списаний медкомісією зі служби в артилерійській частині, працює спеціальним кореспондентом газети “За честь Батьківщини” (Перший Український фронт). Залікувавши друге важке поранення (липень 1944 р.), він повертається до лав захисників Вітчизни і закінчує війну на німецькій землі.
Під час війни у
1943 роком датується початок роботи над вимріяним ще до війни великим прозовим твором. Праця над ним тривала вісім років; частини твору “На нашій землі” (1949) та “Великі перелоги” (1951) створили в сукупності (після кількох “проміжних” редакцій окремих частин) об’ємний роман-хроніку під назвою “Велика рідня”. Роман був удостоєний Державної премії Союзу РСР і започаткував серію епічних полотен:
1957 р. – роман “Кров людська – не водиця”;
1959 р. – роман “Хліб і сіль”, який разом з обома попередніми епічними творами письменника був удостоєний Ленінської премії 1961 р.;
1961 р.- роман “Правда і кривда”;
1969 р. – роман “Дума про тебе”.
Останній роман – “Чотири броди” (1979, Державна премія України їм. Т. Г. Шевченка 1980р.), як і “Велика рідня” і “Дума про тебе”, об’єктом зображення має українське село 30-х років і часів Великої Вітчизняної війни. Цей роман, який справедливо вважають творчим заповітом видатного письменника, складно і довго йшов до читача. Це пояснюється тим, що в ньому автор порушив заборонені тоді теми – голодомору 1933 року, сталінських репресій, атмосфери недовіри та переслідувань, що панували в ті роки, свавілля партійних керівників.
Поетична творчість М. Стельмаха зменшується: після виходу збірок “Шляхи світання” (1953) та “Жито сили набирається” (1954) письменник обмежується упорядкуванням двох книг вибраного – “Поезії” (1958) і “Мак цвіте” (1968) – та виданням кількох книжечок для дітей.
У 1957 р. вийшла друком п’єса “Золота метелиця”, яка поклала початок низці драматичних творів: “Кров людська – не водиця” (1958); “Правда і кривда” (1965); “Зачарований вітряк” (1966); “На Івана Купала (Дума про Морозенка)” (1966); “Кум королю” (1967); “Дума про любов” (1971).
М. Стельмах – знаний далеко за межами нашої країни романіст, поет, драматург, повістяр (“Над Черемошем” (1952); “Гуси-лебеді летять” (1964); “Щедрий вечір” (1967), вчений-фольклорист.
Був удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці (1972), депутат Верховної Ради СРСР ряду скликань, академік АН УРСР.
Помер письменник 27 вересня 1983 р.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)