Михайло Михайлович Коцюбинський
Як я пригадую, він завжди був старанно вмитий, причесаний, в скромному, але чистому одязі: чоботи його завжди були вичищені. Видно було, що вдома йому віддавали особливу увагу. Та й сам він турбувався про свою акуратність: в боковій кишені його сурдучка завжди був гребінець і дзеркальце, щоб кожний раз під час перерви між лекціями можна було все привести до ладу; не залишався він також і без носової хусточки…
…Якось приходить в учительську її. С. (учитель російської мови) з солідним жмутком учнівських творів учнів 4-го класу… Витягнувши
З такою думкою погодилися й інші, але П. С. настоював на своєму: “Нет,
Сім’я Коцюбинських жила в Вінниці у власному будинкові… Мати Михайла Михайловича Гликерія Максимівна була вже сліпою; батько десь служив не у Вінниці, там і вмер… Сім’я Коцюбинських тоді складалась із матері й п’яти дітей: Михайла, Ліди, Хоми, Леоніда й Ольги. Сім’я весь час перебувала у скрутному матеріальному становищі. Почувались завжди великі злидні… Заробляв тільки один Михайло Михайлович приватними лекціями у Вінниці, а іноді виїжджав для цього і на села. Керувала господарством мати, діти завжди її слухали. Всі господарські роботи виконувала старша дочка Ліда…
Добував десь Михайло Михайлович нелегальну літературу, тримати її в себе він боявся, бо був під доглядом поліції, і давав на. схованку Недоборовським. Під вікнами Михайла Михайловича часто появлялися жандарми: тому вечорами він завжди старався щільно завішувати вікна, щоб з вулиці не видно було в хату.
Спогади сестер Недобор’овських. 1926 р.
У моїй нам’яті наче перед очима стоїть вище середнього росту, мало не високий брюнет, стрункий і худощавий, з глибокими, блискучими очима. Почав уже лисіти, але ж це не уймало краси його обличчя. Був він одягнутий у темний гарнітур, сяяла на ньому біла сорочка з твердими передами, твердий комірець, підв’язаний чорним галстуком, і манжети; в бутонер-ці у нього яскрава квітка. Але ж у товаристві вирізняв його. не тільки одяг, ба й елегантність у поставі, у всіх рухах, навіть у мові. Хоча б говорив він про щось глибоко переконаний, хоч думки його не покривалися з думками розмовника, Михайла Михайловича не покидали його такт, делікатність і повага. Якась гармонійність і рівновага робили його появу такою дуже, дуже симпатичною…
Д. Лукіяшовшч. Пам’ятні зустрічі.
1958 р,
…Був високоосвіченою людиною і читав дуже багато. Знав дев’ять мов – три слов’янські: українську, російську, польську; три романські: французьку, італійську, румунську і три східні: татарську, турецьку та циганську. Почерк мав дуже гарний і виразний…
У Михайла Михайловича була невеличка книгозбірня з українських письменників, він роздавав книжки молодим селянам, що звичайно одвідували його у неділю, вони довго й залюбки сиділи й розмовляли з ним.
Таке близьке знайомство інтелігента з “простим” народом було рідким винятком в ті часи й викликало обурення багатьох, а взявши до уваги, що Михайло Михайлович говорив з селянами виключно українською мовою й поводився, як рівний з рівними, цілком зрозуміло буде, чому вважали його за людину небезпечну для тодішнього устрою.
Звичайно, я цього не розумів, але й мене дивувало, чого це так часто одвідують нас жандарми та урядник, вже пізніш зі слів батька я дізнався, що Михайло Михайлович знаходиться під таємним доглядом поліції й тому не міг одержати будь-якої посади в установах…
Нам, дітям, він часто розказував про життя селян, про їх недолю, з’ясовував ненормальність становища, що існувало, й давав напрямок нашим думкам в той бік, куди линуло його серце.
М. Мельников. Про вчителя. 1926 р.
…Коцюбинський розмовляв з усіма людьми як з малими, так і з старими. Всю розмову записував. До нього приходили й обступали молоді й старі люди. …Коцюбинський виходив на поле, де проводив різні розмови. Оце в жнива прийде на поле, сяде на сніп, а біля нього людей, як на зборах. Тут він теж все зависує.
Т. Сову ляк. Спогади про М. Коцюбинського. 1935 р.
Він дуже любив квіти і, маючи солідні знання ботаніка, говорив про них як поет. Було якось особливо приємно бачити, коли він, тримаючи в руці квітку, пестив її і розповідав про неї:
– Дивіться, ось орхідея набула форми бджоли, цим вона
Бажає сказати, що не потребує відвідування комах. Скільки
Розуму всюди, скільки краси!..
Він особливо палко й ніжно любив свою Україну і часто чув солодкий залах чебрецю там, де його не було і немає.
А якось, побачивши попід стіною рибальського будинку блїдо-рожеві мальви,- весь засвітився усмішкою і, скинувши капелюх, сказав до квітів:
– Здоровенькі були! Як живеться на чужині?
М. Горький. М. Коцюбинський. 1913 р.
Тато каже: “Дітоньки, зараз прочитаємо казки”. Ми уважно слухаємо про дурних, упертих цапків, які не хотіли поступитись один перед одним і загинули. Про Івасика і Тарасика. Про десять робітників-пальців, що допомагали працювати. Нас, дітей, дуже здивувала ця казочка.’ Ми ворушили своїми пальчиками і дивувались, що вони такі маленькі, але можуть бути помічниками у роботі. Розказував татко й про рибку, яку спіймали. Особливо шкода було рибку. Навіщо її замордували?! Це ж тато для нас, дітей, написав ці казки. І від того вони нам ще миліші, ще цікавіші…
І..Він був людяним, не втрачав цієї риси на протязі всього життя, любив добро, вірив у його переможну силу. Він з завзяттям відгукувався на події сучасності, був чесною та правдивою людиною, захоплювався всім прекрасним, що бачив навкруги, і вмів найти це прекрасне в людях, у природі, в мистецтві. Його завжди тягло до молоді. Він гуртував її навколо себе, любив усе молоде, все живе…
І. Коцюбинський. Тато. 1958 р.
Під час прогулянок батько завжди мав з собою записну книжку, куди занотовував образи, порівняння, приказки,- все, що помічало його спостережливе око письменника.
Ця маленька книжка з червоного сап’яну була вірним товаришем батька.
Батько був тією людиною, яка скупчувала навкруги себе передову інтелігенцію міста Чернігова. На “понеділках” 1, які організовував батько, в нашому домі збирались художники, поети, молодь, яка з захопленням слухала оповідання, що читав батько…
На “понеділках” часто бував молодий поет Павло Тичина, який тільки що починав свою літературну діяльність і до якого з особливою прихильністю ставився батько, даючи йому вказівки і поради…
Любимим місцем прогулянок батька була Болдина гора з чудовим краєвидом на зелені луки, що розляглись під горою аж до річки Десни…
– Отут мене поховайте, як помру,- каже він…
Поховали його на тому самому місці – на Болдиній горі, де він часто лежав та милувався чудовим краєвидом.
…Помер Михайло Коцюбинський. Поліг великий майстер рідного слова, що в огненному горні свого творчого духу переливав його в самоцвітні кришталі і, як великий будівничий,
Виводив їх, свої мистецькі твори, повні великого художнього смаку, глибокої задуми і безмірно широкої любові до людей, їх – добрих і лихих – вчинків…
Тілько й утішав віра, що та творча сила народного духу, котра надала його нам, не зникне безслідно ніколи, а його праця буде сіяти провідною зорею над шляхом інших., що підуть слідом за ним…
Панас Мирний. Над розкритою могилою славетного сина України М. М. Коцюбинського. 1913 р.
1. Розкажіть, у яких умовах жила сім’я Коцюбинських.
2. Яке майбутнє пророкував Михайликові вчитель російської мови? Чому? Як про це сказано в спогадах В. Ковердинського?
3. За що царський уряд переслідував М. Коцюбинського?
4. Опишіть зовнішність письменника. Чому з ним було приємно спілкуватися?
5. З якою метою, на вашу думку, Михайло Михашіович робив записи в червоній сап’яновій книжечці?
6. Фактами з життя Коцюбинського обгрунтуйте твердження про те, що він був людиною мужньою, чесною, працьовитою, уважною до інших, любив усе прекрасне, ненавидів зло й неправду, боровся з ними.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)