О. С. Пушкін, чиє ім’я тісно пов’язане із золотим віком російської літератури, був майстром творів різноманітної тематики, що належали до різних літературних жанрів. Це казки, балади, ліричні твори, повісті, поеми, романи. О. Пушкін часто звертався до фольклору, запозичуючи народну мову, сюжети, змальовував життя простих людей, звертався до історії. Наприклад, у баладі “Пісня про віщого Олега” поет зобразив реальну історичну особу – київського князя Олега. Про подію, яку описано у творі, Пушкін дізнався з історичного літопису. І літопис
і балада мають містичний характер, що дуже приваблювало поета, який вірив у пророцтва, гадання, талісмани. Герой балади князь Олег зустрівся із старим чарівником і попросив повідати про час смерті. Пророцтво здалося дивним: смерть Олегу судилося прийняти від вірного улюбленого коня. Князь вирішив не випробовувати долю і підібрати собі іншого коня. Здавалося б, тепер Олег зможе жити довго. Дійсно, було ще багато битв, походів, поки герой не згадав про свого улюбленця і не дізнався, що той помер. Тепер уже князь розлютився на провісника і на себе, що так легковірно вчинив: Що ж чарування? Коли б не послухав
брехливих я слів, Носив мене б кінь до останнього дня!- I хоче він бачить останки коня. Знову здається, що можна полегшено зітхнути, бо обминула Олега смерть: якщо кінь мертвий, то як він може стати причиною загибелі людини? Та все-таки верх одержує містика. Вийшло так, що князь справді прийняв смерть від коня: гадюка, що була в черепі загиблої тварини, ужалила Олега, від чого він помер. Можливо, останньою в його свідомості була думка про те, що пророцтво здійснилося.
