Що може знати людина про іншу? Лише споглядати її вчинки й робити висновки, але лише суб’єктивні. Тоді як же пізнати людину, її світ? Марсель Пруст вважає, що єдиною можливістю такого пізнання є мистецтво.
У романі “Кохання Свана” є “я” головного героя й те, що можна побачити через це “я”. Себе він осягає через потік суб’єктивних станів. Його “я” – це сприймання людини, приреченої на самотність. Здається, саме кохання здатне зруйнувати стіну самотності. Та навіть обіймаючи кохану, чи знаєш, кого обіймаєш. Сван кохає
Одетту де Крессі і боготворить її. За що? Адже він розуміє, що ця жінка погодилась на роман із ним із розрахунку й не здатна розділити його великого почуття. Але не в ній, виявляється, справа. Одетта – це об’єкт, який задовольняє потребу кохання. Зовні вона схожа на прекрасних жінок, змальованих Сандро Ботічеллі. Значить, він закохується не в пересічну й досить доступну жінку Одетту де Крессі, а в образ, увічнений у мистецтві як довершена жіноча врода. Пруст вважає, що саме мистецтво є універсальним способом пізнання себе й об’єднання світу. Мистецтво, на думку письменника, – це єдиний спосіб “вийти
з себе” і “побачити інших”, переконатися в їхньому існуванні. Мистецтво виступає як певний еквівалент універсального сприйняття світу через емоції людини. Особливо це стосується живопису. Пруст так будує текст, що він схожий на живописне полотно, де зображено світ в усій його різноманітності. Пруст вважає, що саме мистецтво узагальнює особистий досвід кожного як частину загальнолюдського. Саме мистецтво здатне охопити всесвіт, передати його ритми, звуки, предмети через багатогранне сприйняття митців усього світу. Тільки так, через мистецтво, можна з’ясувати своє місце у світі, зрозуміти світ. Саме такий погляд на людину і мистецтво надали особливого значення роману. “Суб’єктивна епопея” М. Пруста мала великий влив на літературу всього XX століття.
