Міркування: Мир новий, привабливий
Незвідані країни…. Інші враження, інші думки й почуття. Побачити нову країну – це відкрити двері в царство інших відчуттів, емоцій, у царство твоєї мрії, твоїх мрій. Побувати десь – значить подарувати собі радість пізнань чогось іншого, особливого, незвичайного, знайти спокій і умиротворення, гармонію душі. Нова країна для нас – це сплеск захвату й щастя, з яким ми занурюємо в несхожу, незвичну, часом дивне життя. Але чому ж автор цих рядків порівнює насолоду від відвідування незвіданих країн з почуттям, що зароджується в нас при звуці
Чи не тому, що в кожному слові схований якийсь глибинний, зрозумілий лише нам зміст, чи не тому, що слово – це свого роду мистецтво, щось прекрасне, те, чим ми володіємо щодня, хоча й не завжди здатні оцінити й насолодитися? Тоді як щасливий може бути та людина, що відкриє для себе гармонічний, ще не до кінця вивчений, звіданий, але нескінченно рідний, дорогою нам мир слова! Те ж п’янке відчуття новизни, чогось дивного, як і при подорожі, коли вдалечині показується берег і серце завмирає від
Дарунок володіти словом – це талант, що ми повинні цінувати в інших і вдосконалювати в собі, тому що саме краса слів може часом творити з нами чудеса: переконати нас, утішити, заспокоїти, підбадьорити, надихнути. Слова – це мовлення, що ми чуємо щодня, без якої не представляємо нашого існування, хоча в більше звичайному розумінні слова – це книги, оскільки найбільше часто саме вони дають нам можливість повністю відчути принадність рідної мови. “Я люблю читати те, що добре написано” – цю фразу можна нерідко почути від щирих знавців мови. Тому що саме за допомогою слів можна відтворити картини, близькі нашому серцю, що хвилюють нас: повалена береза й заросли дикої малини, безкрайнє море й ланцюг високих, що йдуть у небо гір, та й не тільки природа, але й люди, їхні правдиві описи, які змушують нас любити їх або нехтувати, пишатися або суворо засуджувати.
Але часом, щоб зрозуміти все чарівне зачарування мови, “потрібно кровно любити й знати до кісточки своєї народ, почувати таємну принадність нашої землі” (Паустовский). Виходить, мова й історія народу нерозривно зв’язані між собою, зливаються воєдино. І дійсно, неможливо оцінити всю принадність нашої мови, не знаючи, не поринаючи в цю незвичайну, несхожу, особливу землю. Батьківщину. Але усвідомлення слова – це не скупе знання характерних рис людей і історії. Мова відкривається до кінця у своїх воістину чарівних властивостях лише тому, хто хоче й уміє цінувати прекрасне, знаходити його в невигадливих, простих речах, тому, хто здатний тонко мислити, почувати, переживати, бачити речі в іншім світлі й, що саме головне, вірити, що мова – це наше багатство, річ, не підвладна часу. Ми сміємося й плачемо, радуємося й страждаємо, живемо й умираємо, а рідна земля залишається разом зі своїми традиціями, культурою, звичаями й, звичайно, мовою, що протягом століть дарує нам, ділиться своїм магічним, чаклунським, неповторним зачаруванням, учить нас почувати благозвучність, гармонію звичайного слова.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)