Мир очами дитини в оповіданнях Чехова
Особливості дитячого сприйняття проявляються на всіх рівнях художнього тексту. Розглянемо насамперед зображення часу й місця (простору) дії. Адже саме вони суть координати миру добутку, і важливо, хто і як повідомляє про їх читачеві
По-перше, просторово-тимчасові координати, сама система їхнього відліку, виміру персонажем-дитиною може не збігатися зі звичної. В оповіданні “Подія” перебіг часу позначається так: “ранок”, “небагато погодя”, “перед самим обідом”, “за обідом”, “після обіду”, “увечері”.
По-друге, опису, як правило, не існують окремо від сприйняття дитини. Тому час і простір сприймаються
В оповіданні “Хлопчики” книжкова мрія тріумфує над звичним сімейним затишком: адже читачі в самому романтичному віці (“другий клас гімназії”) і уявляють собі Америку, шлях до неї по Майн Риду (за словами Чечевицина, “добувати ж собі їжа можна полюванням і грабежом”). А в семирічного Пашки (“Утікач”), що потрапив у лікарню, бажання міняються швидко, під впливом останнього враження. Обіцянка доктора показати “живу лисицю” спонукує його спокійно залишитися в лікарні; після “жирних щей” він думає, що “докторові живеться дуже непогано”, а під впливом нічних страхів вирішує втекти з місця, що полюбилося спочатку. У цьому оповіданні протипоставлені два сприйняття лікарні дитиною: спочатку Пашку все захоплює (“Сходи, підлоги й косяки були пофарбовані в чудову жовту фарбу й видавали смачний захід пісного масла”; “Але найбільше Пашке сподобалося ліжко, на яку його посадили, і сіра шорстка ковдра”). Уночі ж дитина звертає увагу на зовсім інші деталі: “Він кинувся назад до лікарні, обежал її й знову зупинилася в нерішучості: за лікарняним корпусом біліли могильні хрести”; “Пробігаючи повз темні, суворі будови, він побачив одне освітлене вікно”.
Оценочность опису хронотопа добре видна в оповіданні “Хлопчики”: “Папаша повів Володю й Чечевицина до себе в кабінет і довго там говорив з ними”. З контексту ясно, що кабінет батька асоціюється тільки з доганою, покаранням, тому “повів у кабінет” означає те ж саме, що “покарав”.
Добре передає дитячу точку зору співвідношення “великого” і “загального” планів. Так, в оповіданні “Дітвора” докладно описана тільки обідній стіл, за яким діти грають у лото; все інше лише намічено. А в оповіданні “Куховарка жениться” при описі весілля найбільше уваги приділено “хлопчикові Фильке”, а не молодятам: “Кухня битком була набита народом. Отут були куховарки із усього двору, двірник, два городові, унтер з нашивками, хлопчик Филька… Цей Филька звичайно треться біля прачешной і грає із собаками, тепер же він був причесаний, умитий і тримав ікону у фольговій ризі”.
Автор докладніше передає те, на що звертає увагу дитина. Так, в “Грише” простір – це насамперед те, що перебуває внизу (пляму на килимі, скельце на тротуарі), тобто відібрано те, що могло потрапити в поле зору трирічної дитини
Отже, дитяча точка зору в даному аспекті – це специфіка просторово-тимчасових координат, те, як дитина вимірює й оцінює час і простір. Однак важливо вибрати не тільки реалії, але й слова, які їх позначають. Характерне вживання “дитячих” номінацій, тобто передача фразеологічної точки зору дитини
Переважно це перифрази. Навіть назва може підкреслювати, що оповідання ведеться з погляду дитини: “Куховарка жениться”. В оповіданні “Дітвора” згадають “той старий офіцер, що їздить на маленького сірого коня”. А в “Грише” нянин знайомий названий “високою людиною зі світлими гудзиками”, і іншої його характеристики не дається. Увага звернена на щось незначне для дорослого, але важливе для дитини. Іноді оповідач використовує й “дитячу”, і звичайну номінації, оголюючи прийом. Багато подвійних номінацій в “Грише”. При описі будинку кожна кімната спочатку називається мовою трирічного Гриши, і тільки потім з’являється звичне слово: “чотирикутний мир, де в одному куті коштує його ліжко…” – “дитяча”, “простір, де обідають і п’ють чай” – “їдальня”. Після того як даний “код” і стає ясно, що варто розуміти під “дитячими” позначеннями простору, залишаються тільки вони (без “дорослих” дуплетів): “кімната, де коштують червоні крісла” (очевидно, це вітальня), “за цією кімнатою є ще інша, куди не пускають і де миготить тато” (кабінет батька). Відсутність дуплету примушує читача до “перекладу” дитячих описів на мову дорослих
(2 votes, average: 4.50 out of 5)